Соціокультурна теорія постмодернізму.
ПЛАН
Вступ. 3
1. Константи постмодернізму. 4
2. Соціокультурні моделі постмодернізму. 9
3. Ціннісні орієнтації 11
Висновок. 14
Список використаної літератури. 15
Вступ Сучасна соціокультурна ситуація може бути найбільш об'ємно визначена як “ситуація постмодернізму”. Поняття “постмодернізм” і “постмодерн сучасною філософією” і культурологією потрактують як синоніми “постссучасності”, рамки якої достатньо розмиті (60-ті рр. ХХ ст. – до теперішнього моменту).
Ситуація постмодернізму була підготовлена явно вираженою зміною соціокультурної парадигми рубежу XIX – XX ст..., в результаті якої відбувся перехід від епохи Нового часу до епохи постмодернізму. Не дивлячись на те що з приводу границь Нового часу немає єдиної точки зору (прийнято рахувати його початок з епохи освіти, з початку нашої ери або з Великої французької революції), виділяється проте достатньо виразний і визначений набір його ідеологічних характеристик. Серед них основоположне місце займають потреба в преосвітній діяльності, переконаність в можливості універсальної теорії і пошуки метадискурса. Проте, оскільки метадискурс природним чином породжує соціальні інститути, що претендують на “істинність” (Х. Ортега-і-Гассет як приклад подібних явищ приводить два – фашизм і комунізм), і здатний породжувати терор, він вичерпує і дискредитує себе. Науково-технічна революція, яка розглядається як один з проявів пошуків метадискурсу, приводить не тільки до різкого підвищення рівня життя певних шарів суспільства, але і до небачених по масштабу воєн і катаклізмів, що, з одного боку, обумовлено поліпшенням технічної бази військово-промислового комплексу, а з іншою – новим типом особи “масового дикуна”, зіпсованого “легкістю” буття в технологізованному світі. Ці “соціальні гримаси” у свою чергу викликають дегуманізацію культури (Х. Ортега-і-Гассет) і відмову від “єдиної ідеї”.
Проте самі по собі тяга до метадискурсивності і бажання особи оволодіти універсальною культурною мовою не є вадою. Потреба в метадискурсивності є виправдана і забезпечена століттями відповідних культурних практик потреба в куксі, в міфі, в цілісному світогляді.
Основна мета даної роботи полягає у дослідженні особливостей соціокультурної теорії постмодернізму.
1. Константи постмодернізму Ідеологічні константи постмодернізму багато в чому відштовхуються від ідеології нового часу, виходячи з принципу заперечення. Основною якістю “ситуації постмодернізму” є відмова від метадискурсивності, спричиняючий за собою відмову від ідеї бінарності, вертикально-горизонтального нарощування і, отже, від ідеї елітарності на користь масовості (що декларується в статтях і працях Л. Фідлера, Р. Дженкса, Же. Делеза, Ф. Гуаттарі, Же.-Ф. Ліотара і ін.). При цьому поняття “масовості” (сприймане як аналог поняття полідискурсивності) протиставляється елітарності і починає розглядатися на рівні основного способу існування культури, що не має життєздатної альтернативи. Американський футуролог А. Тоффлер, коментуючи проблему елітарної, “високої” культури, стверджує, що останнім часом “вона стає все більш масовою”. Примітно, що постмодерністська установка на заперечення метадискурсивності викликана не декларованою забороною, а є результатом розширення внутрішніх потенцій і комбінаторних можливостей локальних дискурсів.
Постмодерністська відмова від метадискурсивності пов'язана також з переглядом ідеї Творця (Р. ............
