СПЕЦИФІКА ЕКСПЛІКАЦІЇ ТА ІМПЛІКАЦІЇ СУБ’ЄКТИВНО-МОДАЛЬНИХ СМИСЛІВ У РЕПЛІКАХ ДРАМАТИЧНОГО ДИСКУРСУ
Вступ
Однією з проблем у дослідженні суб’єктивно-модального забарвлення репліки є та обставина, що не всі суб’єктивно-модальні смисли знаходять своє вербальне вираження у драматичному дискурсі. Великий обсяг заявленої автором репліки інформації не має граматичних засобів вираження у структурі драми, перебуває в площині читацького здогаду та інтерпретації. Отже, кожне висловлення у мовленні набуває не лише граматичних значень, але й певних смислів, семантику яких складають уявлення мовця про конкретні предмети чи явища [13, с.5], які, на нашу думку, утворюють суб’єктивно-модальну рамку висловлення, тобто ставлення мовця до цих предметів та явищ.
Спроб вичленування та декодування імплікованих суб’єктивно-модальних смислів у драматичному дискурсі в опрацьованій нами літературі не зафіксовано, що і зумовило актуальність заявленої наукової розвідки. Проте вивчення імпліцитних смислів висловлень у рамках діалогу має давню традицію (О. А. Земськая, К. Кожевнікова, Т. М. Колокольцева, Л. Б. Матвеосян, Ю. Б. Скребньов, М. Ю. Федосюк тощо). Мета роботи полягає у визначенні пріоритетних критеріїв розподілу суб’єктивно-модальних значень на явні та приховані та встановленні принципів декодування імпліцитної суб’єктивно-модальної частини інформації репліки драматичного твору.
Основна частина
Існує декілька типів організації контексту з імпліцитною інформацією. Зауважимо, термін «імплікація» – не лінгвістичне надбання. Коріння його в логіці, де імплікація визначається як логічна зв’язка, яка відбивається в мові сполучником «якщо... то» і формалізується як А – Б, тобто А спричиняє Б. У тексті це може відповідати вираженню обох компонентів: антецедента (попередній член) А та консеквентна (наступний, подальший член) Б чи лише консеквентна [Арнольд 2004: 147-149].
Найважливішою особливістю синтаксичної організації діалогічних утворень визнається їх структурна неповнота [8, с.5], або синтаксична нерозгорнутість [9, с.15-17], або еліптичність [11, с.101]. І.П. Святогор пояснює цю особливість так: «У складі діалогічних єдностей відбувається обмін висловленнями, які тісно пов’язані зі смислом, і кожне наступне з яких виступає безпосередньою реакцією на попереднє висловлення. Тому побудова наступних висловлень за типом синтаксично розгорнутих речень книжного монологічного мовлення призвела б до дублювання у наступних репліках словникового складу і синтаксичної структури попередніх реплік» [9, с.17].
Граничну стислість сегментного ряду у реплікованому дискурсі констатує О.Б. Сиротиніна [11]. Дослідниця акцентує, що «еліптичність – один з принципів побудови розмовного тексту. Опускається все, що можна опустити. Цей принцип економії діє в розмовному мовленні на всіх рівнях мовної системи, але особливо яскраво він проявляється у синтаксисі. Фактично, в розмовному мовленні не зустрічаються ні повні речення, ні взагалі повна реалізація валентності слова. І це найяскравіша відмінність розмовного мовлення від усіх інших реалізацій мови» [11, с.101]. Ми вважаємо таку думку слушною і для драматичних текстів, хоча в останніх через приналежність до літературного стилю еліптичність подеколи виступає не в домінантній позиції, що не зменшує її значущості у творенні таких особливих діалогічних утворень, як драматичні.
Мусимо зазначити, що еліптизований, не названий, зекономлений сегмент репліки не зникає із загального її змісту. ............
