СНД як об'єднання 12 держав пострадянського простору виникла після розпаду СРСР відповідно до Мінської угоди, Алма-Атинської декларації та Протоколу до Мінського договору. При створенні СНД було визначено, що Співдружність будується на принципах міжнародного права. Членство в СНД є добровільним, і кожен з учасників має право його призупиняти чи припиняти. Органи СНД мають суто консультативні та координуючі функції. Розвал Радянського Союзу та створення СНД в 1991 році були тільки початком перебігу складних інтеграційних і дезінтеграційних процесів на терені останньої імперії світу. СНД виявилась політично й економічно неспроможною, нестабільною структурою. Неефективність функціонування Співдружності зумовлена її суперечливою природою, яка закладена в концепцію її існування. Власне, СНД виникла як механізм розв'язання протиріч, що виникли в часи "перебудови" ще у колишньому СРСР між союзним Центром і периферією, яку утворювали радянські республіки. Боротьба відцентрових і доцентрових тенденцій розвитку призвела до утворення нових незалежних держав з власним розумінням своїх національних інтересів, тоді як функції "центру" перехопила одна з новоутворених держав - Російська Федерація, яка проголосила себе спадкоємницею СРСР і згодом почала спрямовувати свою політику на відновлення Союзу, тобто знову почала "збирати землі" навколо Москви. Однак зростаюча біполярність відносин в СНД по осі "центр - периферія" фактично призвела до формування двох блоків країн, які мають протилежні погляди на роль, функції, організацію і майбутнє цієї структури. Функції СНД та труднощі їх реалізації. Утворення СНД в цілому можна вважати історично виправданим на етапі становлення нових держав пострадянського простору, але за сучасних умов, коли цей процес фактично закінчився, її існування стає проблематичним. Щоб розібратися, що є позитивним і що негативним у діяльності СНД за останні сім років, необхідно проаналізувати реальні функції та цілі, що виправдовували її існування. Відзначимо також, що кожна з функцій має подвійну природу (відцентрову та доцентрову) згідно з різними концептуальними схемами бачення СНД: а) Культурно-історична функція зумовлена спільним минулим і полягає в підтримці відчуття солідарності народів пострадянсько го простору, яке склалося за умов тривалого співжиття в межах Російської імперії та СРСР. Існує також певна гуманітарна єдність країн СНД, зокрема - подібні системи освіти, "російськомовність", родинні зв'язки тощо. Загалом, ця функція збережена в існуванні СНД, що значно пом'якшило "шок" у населення пострадянських країн, викликаний розпадом СРСР. Було збережено режим вільного пересування через нові кордони, конвертованість документів про освіту та наукові звання, елементи спільного інформаційного простору тощо. Разом з тим, у пострадянському просторі набула поширення "гуманітарно-інформаційна" гегемонія РФ (вимоги щодо захисту "російськомовних" і введення подвійного громадянства, тенденційність російських мас-медіа тощо). Навряд чи справедливим можна назвати той факт, що робочою мовою Співдружності визнано лише російську. б) Міжнародно-правова функція. Утворення СНД сприяло більш цивілізованому вирішенню проблем, пов'язаних з трансформацією колишніх радянських республік у незалежні країни (механізм "розлучення"). ............