Міністерство освіти України

Тема:

«Історіографія досліджень голодомору»

Виконала:

Учень К.з «НСЗШ I – III ст. № 24»

10-А класу

Міхневич Марія

Нікополь – 2008р.

Питання про причини голодомору на Україні є одним з найскладніших і водночас одним з найважливіших питань новітньої української історії. Цією проблемою займались і займаються не тільки українські та російські, але також і чисельні західні історики. На сьогоднішній день серед науковців світу одностайної думки щодо причин голодомору немає.

До кінця 1980-х років проблематикою визначення причин, масштабів та наслідків голодомору займалася тільки західна історіографія. Це пояснювалося тим, що до того часу радянській історичній науці в цілому і українській зокрема було заборонено вивчати це історичне явище, бо радянський уряд не визнавав самого факту голоду на Україні у 1932-1933рр. Більшість західних істориків схиляється до думки, що основними причинами голодомору були національно-політичні чинники. Перше значне дослідження голодомору провів У. Чемберлен, який назвав голодомор засобом національної політики більшовиків, свідомо вжитий для того, щоб зламати опір українського селянства колективізації. Видатний історик Джеймс Мейс вважає голодомор московським інструментом пригнічення національних почуттів українського селянства, яке було основним носієм національних рис українського народу. Крім цього, більшовики мали всі підстави вороже ставитися до селянства, бо, як зазначає у своїй статті „Політика голодомору" Дж. Мейса поки пролетаріат... грабує награбоване, експропріює експропрійоване..., селянам тим часом є що втрачати - землю, насамперед, нажите власною працею і успадковане від предків господарство тощо".

Аналогічної думки дотримується і Роберт Конквест, автор першорядного дослідження про голод „Жнива скорботи. Совєтська колективізація і терор голодом". У своїх працях він доводить, що голо; був влаштований більшовиками насамперед для того, щоб зламати український націоналізм. осередком якого вважалося селянство,

Проблема голодомору не залишилася проблемою власне істориків, тому що її було залучено західними державами до ідеологічної боротьби з СРСР. Так, у 1983 році американський уряд висунув на перший план у боротьбі з СРСР права людини^ що надало цій темі більше політичного змісту. Але зайва політизація, використання історичної науки в політичній боротьбі не сприяли об’єктивному аналізу даного історичного явища. До сих пір західна історіографія, яка зробила значний внесок у вивчення проблеми голодомору 1932-1933 рр., дотримується думки про те, що голод був результатом цілеспрямованих дій більшовицького уряду направлених на знищення селян-українців. Серед західних істориків є і прибічники поглядів Стефена Віткрофта (Мельбурнський університет), який вважав голод результатом політичних помилок, злочинного недбальства і дуже скрутного економічного становища СРСР, але аж ніяк не результатом цілеспрямованої політики. Російська історіографія 1980-1990-х років не виокремлювала проблеми голоду на Україні, не виявляючи дослідницького інтересу до цього явища. Історики В.П. Данилов, I.Є. Зеленін; М.О. Івнцький та Д.О. Волконогов цілком слушно і аргументовано виділяли основні економічні та соціальні причини голодомору (колективізація, розкуркулення, хлібозаготівлі), Але вони не виходили за рамки інтернаціональної позиції в оцінці географії та масштабів голодомору, цілковито заперечуючи його антиукраїнську направленість. До того ж розбіжності у поглядах російських та українських дослідників набули політичного забарвлення. Так, М.0. Іваницький, один з провідних спеціалістів Інституту російської історії РАН, у одній зі своїх статей висловив підозру, що українська сторона бажає використати трагічні сторінки загальної історії України та Росії для обґрунтування непростих російсько-українських відносин сучасності.

Сьогодні очевидною є необхідність позбутися політичної за ангажованості при аналізі даного історичного явища та об'єднати існуючі гіпотези.

Першими українськими дослідниками, які займалися питанням про причини голодомору були представники української діаспори: М. Вербицький, 0. ............