Історіографія історії Білорусії
Зародження білоруської історичної думки сягає часів Давньоруської держави. В літописах з позицій провіденціалізму висвітлюються події на білоруських землях.
Перші відомості містяться в “Повести временных лет”. В київських літописах відзначалося самостійність Полоцької землі до включення її до складу Давньоруської держави, існування тут окремої князівської династії (Ізяслав, Брачіслав, Всеслав та інші), вперту боротьбу Полоцька за свою незалежність.
Подальший розвиток історичних знань пов’язаний із літописами ХV-ХVІІ ст.. – Авраамки, Супрасльським, Биховця, Рачинського, Баркулабівським, літописом великих князів литовських, Білорусько-литовським та іншими, а також із Литовськими хроніками.
В цих літописах поряд із висвітленням подій в Білорусії, яка перебувала в складі Литовської держави, вихвалялась діяльність литовських князів. В багатьох з них обґрунтовувалася ідея історичної єдності слов’ян і необхідність їх об’єднання в складі Великого Князівства Литовського як центру збирання Східнослов’янських земель. З патріотичних позицій описувалися зовнішньополітичні події, зокрема розгром військами Литовської держави рицарів Тевтонського ордену біля Грюнвальду в 1410 р.
В літописах присутні антимосковські настрої, викликані, зокрема, війнами між Московською та Литовською державами. В ХVІ- ХVІІ ст.. розвиток історичної думки знайшов певне відображення в релігійно-філософській літературі. Білоруський першодрукар Ф.Скорина до виданих білоруською мовою біблійних книг додав примітки, якими прагнув викликати у читача любов до батьківщини, почуття гордості за історію рідного народу.
Рішення Люблінської унії 1569 р. означали для Білорусії входження до складу Речі Посполитої. Після Берестейської церковної унії 1596 р. в білоруському суспільстві розгорнулась боротьба проти окатоличення за збереження національно-релігійної самобутності білорусів. В полемічній літературі відбилися історичні мотиви.
На східнослов’янське походження білорусів вказували в своїх працях С. Будний та В. Тяпинський – представники релігійного руху антитринітаріїв, що виступав проти тогочасних православної і католицької церков. В 1632 р. у Вільно (Вільнюсі) православне братство підготувало “Синопис”, який являв собою, історичний огляд становища православної церкви на білоруських землях. Твір був спрямований проти окатоличення та ополячення.
В. Коялович – єзуїт, ректор Віленської католицької академії видав декілька історичних праць, написаних латиною. З позицій полонофільства та католицької церкви він описує окремі події в Білорусії з найдавніших часів до середини ХVІІ ст. З другої половини ХVІІ ст.. склалися несприятливі умови для розвитку білоруської культури, зокрема історичної думки, що сприяли полонізації та окатоличенню. В 1697 р. польська мова законодавчо оголошена державною в Білорусії. Наприкінці ХVІІІ ст., внаслідок поділів Речі Посполитої, Білорусія підпадає під владу Російської імперії. ХІХ століття – час інтенсивної русифікації Білорусії, підсиленої польськими повстаннями 1830 р. та 1863 р. В працях дослідників кінця ХУШ – середини ХІХ ст. І. Даниловича, М. Без-Корніловича та інших, історія Білорусії розглядалася в краєзнавчому аспекті. Незважаючи на присутність в їх працях помилок та окремих недоречностей, ці історики привернули увагу до проблем етногенезу білоруського народу, утворення та розвитку державності, на білорусько-литовських землях, конфесійних відносин. ............
