Реферат з української мови
Сучасна мовна політика України
студента 104 групи ІТФ
Маркевича А.В.
2010р.
План
Вступ
1. Сучасна мовна ситуація в Україні
2. Конституція України
3. Ратифікація і імплементація Європейської Хартії
4. Механізм здійснення державної мовної політики
5. Цілі і пріоритетні напрямки державної мовної політики
Висновок
Вступ
У англомовній політичній і науковій традиції для позначення статусу мови зазвичай використовується термін "офіційна". Така ж тенденція спостерігається і в багатьох інших країнах світу. Наприклад, в Туреччині одна офіційна мова – турецька, в Сінгапурі чотири офіційні мови – англійська, китайська , малайська і тамільська, в ЮАР 11 офіційних мов. Але в жодній з вказаних країн немає державної мови. З 12 країн Східної Європи лише одна використовує в конституції поняття "державна мова", 9 – "офіційна", а дві формально не встановлювали в своїх конституціях статус мов. У 5 країнах мови меншин мають офіційний статус в регіонах їх компактного проживання.
У пострадянських державах склалася власна логіка формування мовної політики, пов'язана з необхідністю визначити статус в першу чергу російської мови. У державах, що взяли різкий курс на "відокремлення" від радянського минулого, російська мова на офіційному рівні визнається нелегальною і стає об'єктом дискримінаційної політики (країни Прибалтики). Держави, що прагнуть підсилити власні конкурентні переваги, пов'язані з чинниками національної ідентичності, використовують модель єдиної державної (корінної) мови плюс однієї офіційної або мови міжнаціонального спілкування (російської) мови. Проте деякі країни надалі вилучали з національного законодавства положення про статус російської мови (Казахстан, Узбекистан).
Деякі мови національних меншин вводяться як офіційні. Мовна політика даного типу, як правило, вибирається суспільствами, "обтяженими" "Великою традицією", яка є надійним фундаментом для підтримки соціально-культурної і політичної єдності. При цьому мовна політика може орієнтуватися одночасно на обидві мети – "націоналізм" і "державність". Чисті приклади такої політики зустрічаються в Португалії, Ефіопії та ін.
Припускається офіційний статус для мов деяких національних меншин лише на регіональному рівні. Політика цього типу є результатом присутності в соціокультурній і політичній тканині держави одночасно двох або декількох конкуруючих "Великих традицій". Основною проблемою подібних ситуацій стає збалансування загальнонаціонального запиту на сильну "державність" з потребами регіональних і мовних груп в збереженні власної ідентичності. У такій ситуації суперництво еліт, що відстоюють протилежні інтереси, є неминучим. Очевидний перекіс політики на користь інтересів мовної більшості завжди чреватий підйомом сепаратистських настроїв серед меншості.
Спираючись в своїй політиці на переважний розвиток ефективних мов (а це в першу чергу світові мови), держави роблять вибір на користь активнішої і продуктивнішої участі в міжнародних процесах і світовому розподілі праці. ............
