Вступ

Актуальність дослідження. У сучасній психології проблема духовності відноситься до проблем, які відображають кризу «методологічного плюралізму». Зіткнувшись з дефіціентністью як природно-научної, так і гуманітарної парадигми в поясненні психічного миру, психологія знов звернулася до власне людському в людині, до усвідомлення всіх складних взаємовідношень його нерозривного зв'язку з світом. Пошуки деякого спільного знаменника знов поглибили інтерес до таких одиниць аналізу психічного миру людини, як «сенс», «переживання», «значення», «самозвеличання», «індивідуація», «цінність», «символ», «образ миру», «Я-концепция», «саморозвиток», що відображають взаємозв'язані сторони життєтворчості і її духовної складової.

Духовність, не відноситься до понять, що мають закріплений категоріальний статус в психологічних словниках і енциклопедіях, хоча її використання в текстах по психології особи представлене достатньо широко. Не дивлячись на значну кількість робіт, присвячених цьому феномену, до цих пір залишається гостро дискусійним питання – чи може духовність відноситися до проблем психології, або її вивчення адекватне тільки філософським, теологічним, етичним підходам. Проблема духовності стала об'єктом роздумів таких дослідників, як С.С. Аверинцев, А.Г. Асмолов, Н.А. Бердяев, Б.С. Братусь, Л.П. Буева, Ю.П. Вяземский, П.М. Ершов, А.И. Зеличенко, И.М. Ильичева, М.С. Каган, В.Е. Кемеров, Р.Л. Лившиц, П.В. Симонов, В.И. Стрелков, В.С. Соловьев С.Л. Франк, В.НШевченко і ін. У роботах Б.С. Братуся, В.П. Зинченко, Ф.Е. Василюка і інших ставиться проблема духовного життя людини. Разом з тим кожен дослідник відображає в своїй концепції якусь грань духовності, якийсь її аспект. Дана ситуація визначається як багатозначністю поняття «духовність», так і складністю його операціоналізації, як одного з умові можливості емпіричного підходу, включення вимірювальних процедур, пошуку власне психологічних, відмінних від філософських або релігійних критеріїв духовної – бездуховної особи. Таке «прозаїчне» наукове завдання не зменшує, не обідняє феномени духовності, але дозволяє виявити певні умови, чинники, можливо психологічні механізми відповідальні за становлення духовності. Вивчення унікального досвіду конкретної особи в її прагненні до духовності один з адекватних методів психологічного підходу до цієї складної проблеми.

В рамках природничонаукової парадигми психології поняття «душа», і відповідно його похідні перестали бути центром уваги, що прокоментував Л.С. Виготський: «Людину забули». У багатьох психологічних концепціях, внутрішнє становлення і реалізація потенцій особи розглядалося через поняття «самозвеличання» (А.Г. Асмолов, У. Джеймс, Ч. Кули, Д. Мид, Ф. Перлз, До. Роджерс, Г. Салливан, К. Юнг і ін.). Гуманістична гілка психології відродила інтерес до внутрішньоособового змісту психічного через ідею самоактуализации і активне використання категорії «Я». Людина духовна в тій мірі, в якій він діє згідно вищим етичним цінностям людського співтовариства, здатний поступати відповідно до них. Моральність є одне з вимірювань духовності людини. Кажучи про духовність людини, маємо на увазі, перш за все, його етичний лад, здатність керуватися в своїй поведінці вищими цінностями соціального, суспільного життя, проходження ідеалам істини, добра і краси. ............