Неореалізм
Наприкінці XIX в. у західній філософії одержали поширення суб'єктивістські погляди на процес пізнання, зв'язані головним чином з позитивістськими течіями. Уважалося, що основу нашого знання навколишнього світу становлять почуттєві враження, у яких безглуздо й безплідно шукати якісь об'єктивні сутності.
Однак величезні успіхи наук, зокрема фізики, що відкривали різноманітні, сховані раніше явища й процеси фізичного миру, було важко сполучити з подібним гносеологічним суб'єктивізмом. Не доводиться дивуватися тому, що незабаром на противагу філософському суб'єктивізму з'явилися й прямо протилежні концепції, що заявляли про об'єктивну реальність об'єктів пізнання. Таке, наприклад, навчання Ф. Брентано про предметність свідомості, тобто про його спрямованість на якийсь предмет. Такі ж і ідеї австрійського учня Брентано філософа Мейнонга, що розробив "теорію предметів", даних суб'єктові, що пізнає, у його переживаннях. Однак, у той час ідеї цих мислителів на американських і англійських філософів помітного впливу не зробили.
В англійських ж університетах домінувала філософія абсолютного ідеалізму (у Кембриджі - Мак-Таггар, в Оксфорді - Ф. Бредли). З погляду цих філософів, що оточує нас емпіричний світ являє собою тільки видимість, а не реальність. Реальність же властива лише абсолюту, що розуміється як абсолютний досвід.
Відповідно, Бредли писав: "Що я відкидаю, так це відділення відчуття від що відчувається, або бажання від бажаного, або того, що мислиться від мислення... Буття й реальність, коротше кажучи, це теж саме, що чутливість". Або ще: "Природа сама по собі не має реальності. Вона існує лише як форма прояву усередині абсолюту".
Ця позиція викликала серйозні заперечення насамперед з боку молодого англійського філософа Дж. Э. Мура, що надрукував в 1903 р. свою знаменитої статтю, що мала назву "Спростування ідеалізму". У цій статті Мур піддав чисто логічному аналізу й критиці фундаментальний, як він думав, для будь-якої форми ідеалізму тезу "esse est percipi" (існувати, значить сприйматися). У зазначеній роботі Мур розглядає відчуття синього кольору. Зіставляючи його з відчуттям зеленого кольору, він затверджує, що в кожному відчутті кольору є дві частини: одна, загальна всім відчуттям, це - свідомість; інша, об'єкт цієї свідомості, тобто сам синій, що від свідомості не залежить, а дається йому або входить у нього як особливий об'єкт.
Цим аналізом Мур заклав основи двох філософських течій: реалізму, відповідно до якого в пізнавальному акті об'єкт безпосередньо присутній у свідомості, і філософії аналізу. Трохи пізніше Мур протиставив цій ідеалістичній тезі точку зору "здорового глузду", відповідно до якого об'єкти пізнання існують незалежно від акту пізнання.
Але це був тільки початок. Виникнення неореалізму як оформленого філософського плину звичайно зв'язується із двома роботами: перша з них - це опублікована в 1910 р. "Програма й перша платформа шести реалістів". Її авторами були шість молодих філософів, що об'єдналися для пропаганди й відстоювання реалістичної позиції у філософії. Це були Э.Б. Холт, Р.Б. Перрі, У.П. Монтегю, Э. Сполдинг, У. Питкин і У. Марвин.
Ці ж автори видали в 1912р. книгу за назвою "Новий реалізм", збірник статей, присвячених неореалістичній розробці різних проблем, висунутих членами групи. Надалі кожний автор працював на загальній ниві, самостійно публікуючи книги й статті.
Навчання неореалістів досить незвичайно й навіть парадоксально. ............
