Курсова робота

Центральна виборча комісія: правовий статус і організація роботи

Зміст

Вступ

Розділ 1 Характеристика законів «Про Центральну виборчу комісію» від 1997 та 2004 року. Порівняльний аналіз

1.1 Закон «Про Центральну виборчу комісію» від 1997 року

1.2 Закон «Про Центральну виборчу комісію» від 2004 року

Розділ 2 Правове регулювання, загальна характеристика центральної виборчої комісії. Роль і місце центральної виборчої комісії серед інших виборчих комісій

2.1 Правовий статус Центральної Виборчої Комісії

2.2 Процедура призначення та склад Центральної Виборчої Комісії

2.3 Повноваження Центральної Виборчої Комісії

Розділ 3 Проблеми правового регулювання і організації роботи Цетральної виборчої комісії та шляхи їх подолання

3.1 Законодавство про вибори та референдум

3.2 Центральні виборчи органи іноземниїх країн

Висновки

Перелік використаної літератури

Вступ

Демократизм держави визначається рівнем розвитку народовладдя, тобто тим, наскільки встановлені процедури виявлення та здійснення волі народу можуть реально впливати на управління справами держави й суспільства. Безпосередня участь громадян у здійсненні державної влади — пряме народовладдя є саме такою формою, яка забезпечує найбільший рівень впливу народу на діяльність державних структур.

Вибори — один із найважливіших інститутів демократії. Уся система представницьких органів влади в Україні базується на основі виборності. Вибори є формою безпосереднього здійснення влади самим народом при формуванні представницьких органів державної влади і засобом відбору уповноважених представників народу для участі в здійсненні державної влади. Як інститут демократії виборча система є вираженням повновладдя народу в Україні. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу без посередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування [17, ст. 5 ]. Народ безпосередньою бере участь у формуванні органів державної влади як шляхом; виборів, так і через обраних ним депутатів [13, 329 ].

Історія існування органів з організації та проведення виборів до парламентів дуже давня. Але це стосується парламентів західноєвропейських країн. Щодо історії створення виборчих органів парламентаризму в нашій країні, то вона вже відзначила сторіччя – 19 серпня 2005 року виповнилося сто років із часу проголошення виборів до Державної Думи Російської Імперії та затвердження царем Миколою ІІ Положення про вибори до Державної Думи, а 30 жовтня 2005 року виповнюється сто років з дня утворення виборчого зібрання.

В Україні початковими елементами всенародної участі в державотворчому процесі були народні Віча Київське та Новгородське, а віддаленими прототипами українського парламентаризму можна вважати Козацьку Раду доби Запорізької Січі та Центральну Раду часів Української Народної Республіки. Щоправда, обидва ці органи формувалися шляхом непрямих виборів. До Козацької Ради – за станово-майновою ознакою, а до Центральної Ради – за квотами від партій та організацій і національних груп. Сучасна Верховна Рада веде родовід від Верховної Ради УРСР, яка за назвою, структурою, кількістю депутатів і за основними принципами виборчого права була близька до парламенту сучасної України.

Але об’єднує всі ці виборні органи те, що завжди була присутня організація, яка забезпечувала самі вибори, контролювала їх проведення, а головне – підтверджувала повноваження народних або громадських органів.

Обрання у 1991 році Україною незалежності привело до значних змін не тільки в суспільно-державних відносинах, а й у практиці обрання нових гілки влади – Верховної Ради України та Президента України [15, 270 - 272].

Відповідно до вимог Конституції України в листопаді 1997 року утворено нову державну інституцію - Центральну виборчу комісію. ............