Реферат

на тему:

Україна – художня словесність

                                            
Давньоукраїнські міфи

Давньоукраїнські міфи розповідають про Бога Світовида (Сварога) і його сина Дайбога (Дажбога), або Гіога Сонця, про богів і богинь Ладу, Леля, Купайла, Коляду. Перуна та інших, про походження Всесвіту, Землі, про добро і зло тощо. Стародавня українська міфологія багата і розмаїта розкішна ї чарівна, вона споріднювала людину і Природу, Землю і Космос.

У міфології – витоки українського національного характеру, способу мислення, світогляду, філософського осмислення дійсності. Міфологія – один із найдавніших видів народної творчості. У міфології часто-густо мають місце і матеріалістичні, і ідеалістичні елементи. Обидва ці фактори – невід'ємні компоненти нашої прадавньої культури.

Неоціненні в пізнавальному і виховному відношенні українські міфи містять у собі важливі і цікаві відомості про походження наших предків, назв «Україна» і «українці», та ін.

Міфологія – чисте і незамулене пізнаними нашаруваннями, політичними віяннями джерело, що буде вічною скарбницею знань про найбільш ранні етапи історичного розвитку народу. Міфологічні твори втілюють у собі згустки народної мудрості, художньо-образного бачення світу, символічного відображення предметів і явищ життя, фантастичні уявлення предків, їхні пориви в майбутнє, витончені і високі почуття та оригінальні мислительні дії, прийоми. Звернення до міфологічних джерел стимулює розвиток сучасної думки, надає життєвої снаги, допомагає зберігати і зміцнювати "золоту нитку історії", розвивати раціональну самобутність.

Українська словесність радянського періоду.

Радянський період в історії української словесності найбільш складний і водночас неймовірно цікавий. Це був час надій і розчарувань, нових відкриттів і руйнування традицій. Це була ціла епоха, яка подарувала світові титанів духу. Це була арена, на якій розпинали неофітів національної культури. Це була боротьба за місце під сонцем української словесності.

Вже перші кроки нашої літератури в 20-ті рр. ХХ ст. свідчили про світову її велич. Є.Маланюк, прочитавши збірку молодого П.Тичини, обізвався із своїх «емігрантських сахар»: «Тичина – це як перше кохання, цього забути не можна». «Сонячні кларнети» Павла Тичини стали символом доби, знаковою книжкою, а збірка «Замість сонетів і октав» підтвердила думку про те, що поет не може стояти осторонь подій, які відбуваються в його Вітчизні.

Ціле покоління молодих експериментаторів творило літературу, яка могла б позмагатися із європейською й образами, і сюжетами, і манерою написання: Олекса Влизько, Євген Плужник, М.Семенко, Гео Шкурупій, Юліан Шпол, О.Слісаренко... Відбувся справжній переворот в естетичній свідомості й художній культурі.

На тлі українського національного відродження розпочалося відродження духовне й культурне. Міцно стояли на позиціях парнасців українські неокласики М.Зеров, М.Рильський, Освальд Бургардт, П.Филипович, М.Драй-Хмара. Вони дарували рідному народові прекрасні перлини оригінальної та перекладної поезії. Закликали очистити «авгієві стайні» української літератури від примітивних творів недоучених писак-графоманів. А за зразок пропонували взяти кращі зразки світової літератури. ............