Українські землі під владою сусідніх держав (перша пол. ХIV – сер. XVII ст.). Виникнення козацтва
З початком XIV ст. спадкоємниця древньої Русі Галицько-Волинська держава поступово почала втрачати свої позиції. Цьому сприяли: економічні, демографічні, політичні втрати, пов’язані з монголо-татарським нашестям; постійні зазіхання на суверенітет і незалежність держави з боку сусідніх Польщі та Угорщини; спустошливі напади кримсько-татарських орд; суперництво за владу між князями; боярські чвари; гальмування процесу формування української народності; втрата елітою почуття національного обов’язку, інтернаціональна погоня за вигодою; перемога в полі-тичному протиборстві тенденції відокремлення земель.
Як зазначалось в попередній темі, в 1340 р. припинилась галицько-волинська династія. В останнього її представника Юрія-Болеслава зятем був литовський княжич Любарт. Тому Литва пред’являла права на всю Галицько-Волинську державу. Але інші сусіди були з цим не згодні. Претензії Польщі теж базувалися на родинних відносинах короля Казимира з покійним Юрієм. Угорські правителі заявляли, що згідно з умовами договірного союзу засновника династії князя Романа з угорським королем Андрієм, землі Галицько-Волинської держави тепер повинні перейти до них. А Золота Орда не бажала примиритись з втратою васала, розцінюючи його землі як свої.
Оперативніше діяли литовці, які без опору зайняли майже всю її територію. На їх користь було те, що вони виступали як визволителі від золотоординської залежності, і те, що їх княжий рід був споріднений не тільки з галицько-волинською, але й з іншими руськими княжими династіями. Поляки ж, після запеклої боротьби, в 1349 р. за допомогою татар захопили Галичину. Тут встановились польські порядки, відновилось збирання данини на користь Золотої Орди. Любарт намагався відвоювати Галичину, але невдало. Угорський король Людовік, який став правителем Польщі після смерті Казимира, надає Галичині автономний статус під назвою “Руське королівство” з правом мати свої закони, суд, монету. Але на всі важливі посади були призначені мад’яри і поляки, різними пільгами заохочувалось переселення сюди католицького населення. Та після смерті Людовіка нові правителі Польщі: його дочка Ядвіга і її чоловік – новообраний польський король, він же великий князь литовський Ягайло покінчили з грою в автономію, організувавши в 1387 р. нову окупацію Галичини, і встановили там фактично колоніальний режим.
На кілька літ раніше разом з Молдовою звільнилась від угорців Буковина. Біля 100 років під назвою Шипинська земля (від тоді головного міста – Шипинці) вона мала автономію в складі Молдовського князівства. Але з централізацією в ньому правління автономія була ліквідована. Нове погіршення становища наступило з поч. ХVI ст., коли Молдовське князівство змушене було визнати себе васалом Порти (Туреччини). Щодо Золотої Орди, то вона намагалася протидіяти переходу руських земель в Литву, але зазнала в 1363 р. поразки в битві на Синій Воді. Після цього південь Правобережної України – в тому числі і Поділля – перейшов до складу Литви. Татарські племена, які кочували в південноукраїнських степах, визнали себе її васалами. Але в ХV ст. вони вийшли з залежності і утворили свою державу – Кримське ханство, яке з 1475 р. одержало протекторат Порти. ............
