Міністерство освіти та науки України

Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова

Економіко-правовий факультет

Кафедра цивільно-правових дисциплін

Курсова робота

З дисципліни "Цивільно-процесуальне право України"

на тему: "Визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні"

Студентка 4 курсу

групи 4-зЮ

спеціальність: "Правознавство"

Сінцерова Ю. В.

Ст. викладач

Голоденко І.О.

Одеса 2009

План

Вступ

1. Поняття визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду

1.1 Поняття рішення іноземного суду, його визнання та виконання

1.2 Виконання доручень іноземних судів

2. Визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, яке підлягає примусовому виконанню

2.1 Процедура виконання рішення іноземного суду

2.2 Надання дозволу на примусове виконання рішення

2.3 Відкриття виконавчого провадження

3. Визнання рішення іноземного суду, яке не підлягає примусовому виконанню

3.1 Рішення, що належать до тих, які не підлягають примусовому виконанню

3.2 Умови та порядок визнання рішень іноземного суду, які не підлягають примусовому виконанню

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Україна проголосила себе правонаступницею прав і обов'язків за міжнародними договорами СРСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки (ст. 7 Закону України "Про правонаступництво України"). З підстав Віденської конвенції про правонаступництво держав стосовно договорів вони залишаються у силі для України. Деякими з цих договорів передбачений інший — дипломатичний порядок зносин між державами у питаннях виконання судових рішень і доручень. Він полягає у тому, що суд держави звертається через своє міністерство юстиції до свого міністерства закордонних справ, яке через своє дипломатичне представництво чи консульську установу в іноземній державі звертається до відомства іноземних справ цієї держави з відповідною нотою. Відомство іноземних справ надсилає дане доручення до органів юстиції своєї держави з пропозицією виконати певні дії. Такий дипломатичний порядок зносин визначений ст. 4 Договору з Республікою Кіпр, ст. 4 Договору з Туніською Республікою, ст. 4 Договору з Фінляндською Республікою, ст. 4 Конвенції з Італійською Республікою, ст. 4 Договору з Грецькою Республікою, а також договорами з Австрією, Францією, Бельгією і ФРН. У ноті Міністерства закордонних справ СРСР від 17 вересня 1966 р. про приєднання до Гаазької конвенції з питань цивільного процесу від 1 березня 1954 р. зазначено, що судові документи іноземних органів влади, призначені для вручення особам, які проживають на території СРСР, а також судові доручення зазначених органів влади мають надсилатися для виконання відповідним радянським установами у дипломатичному порядку через Міністерство закордонних справ. Учасниками цієї Конвенції на 1 січня 1988 р. були Австрія, Бельгія, Ватикан, Данія, Єгипет, Ізраїль, Іспанія, Італія, Ліван, Люксембург, Марокко, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Суринам, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, ФРН, Чехословаччина, Швейцарія, Швеція, Югославія, Японія. Отже, дипломатичний порядок зносин у питаннях правової допомоги і правових відносин залишається, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, укладеними Україною.

У державах континентальної Європи у правовому регулюванні процесу визнання і виконання іноземних судових рішень широко застосовується екзекватура — надання рішенню іноземного суду сили рішення своєї держави, у тому числі і можливості його примусового виконання. ............