МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РЕГІ
    імені академіка СТЕПАНА ДЕМ"ЯНЧУКА ФАКУЛЬТЕТ ЗДОРОВ"Я, ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ
    
    Кафедра фізичної реабілітації
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
     Контрольна робота з навчальної дисципліни "Нетрадиційні методи оздоровлення" Тема: "Китайський гороскоп" Виконала студентка 2-го курсу (ФР - 11) Перевірив канд. мед. наук, доцент
    
    
    Рівне - 2003
    
    "КИТАЙСЬКИЙ ГОРОСКОП"
    В епоху Середнього царства (2052-1786 р. до н.е.) були розроблені діагональні календарі (декани). Декани - це зоряний годинник, що служив для визначення часу по зірках (зрозуміло, головним чином уночі). Такі діагональні календарі виявлені в пірамідах: той хто йшов в інший світ повинен був мати для своєї подорожі все необхідне, у тому числі і зоряні годинник.
    Згодом декани із системи зірок, що служать для визначення часу вночі, перекочували в астрологічну літературу, де вони виступали в новій формі і новій ролі - богів, що визначали долю людей. Єгиптяни вплинули на становлення астрономії, про що є багато свідчень античних авторів.
    Але ще більший розвиток, ніж у Древньому Єгипті, астрологія одержала у Вавилоні й Ассирії. Так, у Месопотамії на початку III тис. до н.е. був прийнятий місячний календар. А вже через тисячу років місячно-сонячний календар. До місячного року (12 місяців, 354 дня) час від часу додавався додатковий "високосний" місяць, щоб зрівнятися із сонячним роком (365,24 доби). У цей час було відоме, що 8 сонячних років приблизно рівні 90 місяцям; або 19 сонячних років рівні 235 місяцям. Досить точно розраховувалися місячні ефемериди, що дозволяло вавілонським астрономам пророкувати місячні затьмарення. На Древньому Сході розвиток астрономічних знань найтіснішим образом перепліталося з цілями і задачами астрології. Очевидно, у середині VIII в. до н.е. почалося систематичне спостереження затьмарень. І вже в наступному, VII столітті, древньовавілонські астрономи навчилися пророкувати місячні затьмарення.
    Древнім хліборобам було необхідно правильно визначати терміни початку і кінця польових робіт, тому рано виникло календарне числення часу. По календарі, створеному шан-інцями, рахунок часу вівся по 60-денному циклі, а рік складався з 13 місяців, що визначалися по повнолуннях. Пізніше був створений сонячно-місячний календар. Перевірка дат здійснювалася за допомогою спостережень за тінню бамбукової тичини. Практичним цілям служили і спостереження за світилами, що заклало основу розвитку астрономічних знань. Якщо господарство, що привласнює, цілком могло обходитися місячним календарем, то виробляюче господарство вимагало більш точних знань часу протікання сільськогосподарських робіт (особливо часу посіву і збору врожаю), що могли базуватися лише на сонячному календарі, на сонячних циклах (річному, добовому, сезонному). Відомо, що 12 місячних місяців складають місячний рік у 354,36 сонячної доби, що відрізняється від сонячного приблизно на 11 діб. Процес історичного переходу від місячного календаря до сонячного був досить тривалим. Важливою умовою переходу від місячного до сонячного календаря було відділення спостережень за інтервалами часу від їхньої прив'язки до біологічного (зв'язаним з людиною і домашніми тваринами) ритмам і виділення деяких позабіологічних природних "систем відліку" для виміру інтервалів часу. ............