Вплив козацьких літописів на розвиток українознавства
Літописи козацької доби належать до найцінніших пам’яток української писемності та найважливіших історичних та українознавчих джерел ХVІІ–ХVІІІ ст. Вони мали величезний вплив на розвиток українознавства, всіх його концентрів, збагатили джерельну базу українознавчих досліджень. Звісно, що й наукових праць, присвячених цим пам’яткам, досить багато. Чимало вчених у різні часи досліджували ці твори, розглядаючи їх здебільшого як історичні, рідше – як літературні та лінгвістичні джерела. Однак автори наявних праць [1] майже не торкаються значення козацьких літописів для розвитку українознавства як комплексної системи знань про Україну та українців, її змістовної, джерельної та історіографічної бази.
Мета пропонованої статті – розглянути літописи козацької доби з погляду українознавства, привернувши особливу увагу як до їх джерельного значення, так і до збагачення знань про Україну, до їх ролі в подальших українознавчих студіях. Актуальність такого підходу зумовлюється тим, що в науці ще недостатньо висвітлений комплексний характер козацьких літописів, їх джерельно-інформаційний потенціал. Українознавча цінність літописів козацької доби полягає в тому, що вони досить повно відбивають особливості епохи і містять унікальні відомості про найважливіші події ХVІІ – початку ХVІІІ ст., виступають як пам’ятки усної та писемної мови і в такий спосіб дотичні до кожного з концентрів українознавства, включаючи етногенез українського народу, формування української нації, створення Козацько-гетьманської держави, розвиток культури, мови, ментальності українців, боротьбу за волю і незалежність. Незамінне значення козацьких літописів і для з’ясування процесу формування української національної ідеї, її конкретизації в умовах Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького та в подальший період.
В арсеналі козацького, тобто українського літописання ХVІ – ХVІІІ ст., найважливіше місце посідають: “Літопис Самовидця”, “Літопис Самійла Величка” та “Літопис Григорія Грабянки". Як справедливо зазначають дослідники [2, 114, 153–154], ці пам’ятки, з одного боку, стали логічним продовженням традицій українського літописання княжої доби, а з іншого – утвердили новий етап його розвитку. До літописних пам’яток козацької доби відносять також літописні записи родини Лизогубів, “Уманський літопис” у складі хроніки Ф. Сафоновича, ”Літописець” Василя Дворецького та ін. Залишки літописної традиції характерні для творів Стефана Лукомського, Петра Симоновського та ін. Поглиблене дослідження козацьких літописів як першоджерел національної суспільно-політичної та історичної думки кінця ХVІІ – XVIII ст. створює додаткові можливості для осмислення витоків та безперервності українознавчих досліджень, а також передумови для інституціоналізації українознавства як науки у 2-ій половині ХІХ ст.
Як відомо, понад сто років на Лівобережній Україні існувала автономна козацька держава Гетьманщина, яка мала окреслену територію, власну управлінську адміністрацію, військо, судочинство, фінанси, проводила відносно незалежну економічну, соціальну і культурну політику, підтримувала міжнародні контакти. Незважаючи на ліквідацію російським царизмом Гетьманщини, її державницькі та культурні традиції значно впливали на українське національно-культурне пробудження кінця XVIII – 1-ої половини XIX ст., сприяли зародженню нового етапу українського літописання як важливого рубежу на шляху становлення наукової національної історіографії, а відтак – і українознавства як системи знань про Україну.
Твори козацької старшини належать до унікальних пам'яток української історичної і політичної думки і проливають світло на найважливіші події української історії від найдавніших часів до початку XVIII ст. ............
