Реферат на тему

Європейське мовознавство епохи середньовіччя і Відродження.

ПЛАН

1. Тенденції розвитку мовознавства Європи.

2. Течії філософського осмислення мовознавства.

3. Українське мовознавство XI — XVIII ст.

4. Використана література

1. Тенденції розвитку мовознавства Європи.

Протягом VI—XII ст. у Західній Європі зусилля вчених були спрямовані переважно на засвоєння ла­тинської спадщини. Із зародженням і становленням схоластичної логіки граматику розглядали як допо­міжну дисципліну, яка служить суто практичним потребам оволодіння читанням і письмом. Вивчення граматики було цілком підпорядковане логіці, визна­но логіко-граматичні ідеї Арістотеля. Граматику До­ната застосовували для тлумачення явищ інших мов. Лише з XIII ст., у передренесансний період, коли євро­пейські вчені ширше і глибше ознайомились із праця­ми Арістотеля, граматика стає частиною філософії, ключем до розуміння природи людського мислення. Формується концепція філософської граматики, яка протиставляється практичній граматиці. На основі логічних ідей у XIII ст. виникає логіко-граматична школа «модистів». Основою її концепції було розме­жування в мові трьох компонентів — речі, поняття, слова, яким відповідали три категорії модусів — мо­дуси існування, модуси поняття і модуси позначення. Основну увагу модистів було зосереджено на загаль­них способах позначення.

У XV—XVI ст., тобто в епоху Відродження з її культом Людини і Прекрасного, виникає зацікавлення культурними й науковими пошуками Давньої Греції, давньогрецькою мовою, згодом давньоєврейською, а та­кож живими національними мовами. Канонічні тексти Біблії почали перекладати з давньоєврейської (Старий Заповіт) і давньогрецької (Новий Заповіт) на живі лі­тературні мови. З'являються граматики європейських мов — іспанської та італійської (XV ст.), французької, англійської, німецької (XVI ст.). В Італії, Іспанії, зго­дом у Франції та інших країнах Європи виникають академії, які досліджують мови з метою їх нормування. Водночас формуються самостійні мовознавчі традиції.

Розвиток мореплавства й торгівлі сприяв контак­там з різномовними країнами,, що стимулювало укла­дання багатомовних словників. З'явилась ідея про мно­жинність мов і про можливість їх зіставного вивчення (дотепер мовознавці досліджували тільки свою мову). Іншими словами, закладалися основи зіставного ви­вчення мов, виявлення в них спільного й відмінного, що в свою чергу призвело до появи ідеї універсальної гра­матики.

У XVII ст. почалися пошуки універсальних влас­тивостей мови. Виникає ідея створення «всесвітньої мови», що вимагало виявлення властивостей реаль­них мов.

2. Течії філософського осмислення мовознавства.

У царині філософії мови простежувалися три кон­цепції: емпірична Ф. Бекона, раціоналістська Р. Декар­та, науково-філософська Г.-В. Лейбніца.

Френсіс Бекон (1561—1626) за основу своєї концеп­ції філософської граматики взяв принципи індуктив­ного (емпіричного) методу пізнання. Він висунув ідею створення порівняльної граматики всіх мов, у якій бу­ли б відображені достоїнства й недоліки кожної з них. Шляхом домовленості можна було б створити спільну, єдину для всього людства мову, яка б увібрала в себе переваги всіх мов.

Репе Декарт (1596—1650) запропонував ідею ство­рення так званої філософської мови. ............