План

Вступ

1.         Спільні та відмінні риси язичницької та християнської ідеологій

2.         Чому Русь прийняла християнство

3.         Боротьба поганської та християнської віри

Висновки

Література

Вступ

Датою офіційного запровадження християнства - як державної релігії Київської Русі - вважається 988 рік. Цей рік став тією межею, яка поділила історію східного слов’янства на два періоди: язичницький та християнський.

Хрещення Руси-України за часів Володимира Великого в 10-му столітті вважається найважливішою подією в історії народу, яка спрямувала його на дорогу Христової науки й визначила напрямок розвитку української культури. Прийнявши дар Христової віри, наш народ вклав її в своє життя й несе тисячолітнім шляхом свій історичний хрест.

На жаль, наші предки залишили нам дуже мало відомостей про цю важливу подію. Найдавнішу відомість про хрещення українського народу подає Початковий літопис з 12 ст., так званий “літопис Нестора”.

Дуже мало нам відомо про стару віру, якої тримався український народ ще до прийняття християнства. Називають її поганською вірою або “язичництвом”, та якщо приглянемось до тої високої культури, до якої дійшли вже в ті часи мешканці Київської Русі: спосіб одруження, відношення між собою, шанування гостей, та, взагалі, величний селянський побут, який наука ще дотепер докладно не розглянула, то переконаємось, що стара українська віра, може, й не була такою злою, як її малюють, і можливо науковці ще проаналізують і виявлять реальні цінності старої віри українського народу.

Вирішальна роль у справі запровадження християнського віровчення належала Володимиру Святославину. Він розумів, що християнізація підданих його країни відкриває шлях до визнання за Київською державою самостійного місця в тогочасному християнському світі, уможливлює закріплення за її володарем нових знаків та титулів влади .

1. Спільні та відмінні риси язичницької та християнської ідеологій

Слов’янське язичництво було однією із складових комплексу поглядів, вірувань та обрядів первісної людини впродовж багатьох тисячоліть. Термін “язичництво” досить умовний, але загалом добре підходить для визначення того багатоманітного кола явищ (магія, анімізм, демонізм, дуалізм та ін.), яке означає поняття “первісна релігія”.[1]

Основою слов’янського язичництва є обожнювання сил природи, віра в духів, що населяли природу і життя людини і супроводжували її від народження до смерті. Дохристиянські вірування не були незмінними - на різних етапах історичного розвитку слов’яни поклонялися різним богам, які уособлювали найважливіші сили природи.

Крім віри у головних богів на різних етапах розвитку язичництва існувала віра в багатьох інших божеств, які населяли ліси, поля, води, були покровителями різних галузей господарства. Своїх богів мали племена, роди, сім¢ї. Поступово у слов’ян сформувався великий пантеон язичницьких богів.

Знайомство з літописними характеристиками язичників та їх вірувань, з повідомленнями про часті зіткнення з християнами дає підстави для висновку про принципову відмінність язичницької та християнської ідеологій, їх органічну несумісність. Але це не зовсім так. ............