Жіночій одяг періоду середньовіччя

В епоху Середньовіччя завданням моди вперше стає “стилізація” тіла за допомогою одягу - підкреслення тих або інших ліній фігури шляхом зміни силуету. У костюмі цього періоду спостерігаються дві суперечливі тенденції: з одного боку - закрити тіло, нівелювати його форми й обтягти фігуру вузьким кроєним костюмом, з іншого боку - підкреслити природну красу людської фігури. Такі протиріччя пов'язані з естетичними ідеалами людини даної епохи - це аскет, який відмовився від радостей життя.

В період раннього середньовіччя у жіночому костюмі відбуваються ті ж зміни форми прямої широкої сорочки, що й у чоловічому костюмі.

У ранні періоди жінки носили одночасно дві туніки: нижню, довгу й широку, з довгими вузькими рукавами, і верхню, більше коротку, з короткими широкими рукавами. Кольорові смуги обробки, вишивки розташовувалися по горловині, низу виробу й низу рукавів.

У Х-XII ст. починається створення одягу облягаючих форм. У прагненні підкреслити фігуру в костюмі з'являється вузький короткий жилет, що підтримує груди й відіграє більш декоративну роль: його обробляють по краях галуном, вишивкою. Пояс, прикрашений металевими платівками, розташовують на стегнах, кінці його звисають попереду до низу.

Жіноче бліо відрізняється від чоловічого своєю довжиною до підлоги. Бічні овальні розрізи шнурувалися стрічками для облягання грудей і талії. Верхнім одягом служить плащ-мантія на хутряній (горностай, бобер) або тканій підкладці.

Покривала, розповсюджені в одязі ранніх століть як головні убори, зникають. Жінки починають носити довгі розпущені волосся або коси, перевиті парчевими стрічками, обручі, вінки з пов'язкою під підборіддям.

Взуття за формою й матеріалом нагадує чоловічу.

В період пізнього середньовіччя подовжені пропорції, легкі, витончені, що йдуть угору лінії готичної архітектури впливають на форми костюма.

Два силуети, на основі яких вирішувався чоловічий костюм, характеризують і жіночий одяг. Але якщо прилягаючий силует у чоловічому одязі підкреслював ширину плечей і груди, сильні стрункі ноги, то в жіночому, навпаки, - похилі вузькі плечі, крихкість, красу молодої дівчини. Від талії донизу силует розширювався, довжина й ширина нижньої частини одягу значно збільшувалися за рахунок спідниці кльош. У цей період в одязі знаті збільшується кількість одночасних одягів: туніка, котт, сюрко, плащ. Жіноче сюрко на початку періоду ХIII в. вирішувалося в прямому широкому силуеті, мало величезні овальні вирізи пройми. На противагу сюрко котт було вузького, прилягаючого по лініях грудей і талії силуету, з довгими вузькими рукавами. Положення лінії талії в котт різко занижено, груди затягнуті полотняним корсетом. Колірне рішення такого ансамблю яскраве, контрастне: золотаво-жовте котт, червоне, затканим золотом сюрко, яскраво-синій на хутряній підкладці плащ, перлові прикраси.

В XV в. пропорції жіночого прилягаючого костюма міняються. Лінія талії в сюрко переноситься під груди. Спідниця позаду подовжується шлейфом, що досягає декількох метрів довжини. Попереду сюрко вкорочено, як би підійнято в центрі на талії. Це дозволяє бачити прикрашений поділ котт і створює певну постановку фігури - животом уперед, що відповідало поданням про красу жінки. ............