КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ

КУШНІР ОКСАНА ВАСИЛІВНА

УДК 82–94: 070 (051)

Журнал “Дукля” (Словаччина, 1953–2004 рр.): організаційний, проблемно-тематичний та жанровий аспекти

Спеціальність 27.00.04 – теорія та історія журналістики

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук із соціальних комунікацій

Київ – 2008

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Органічну складову національного інформаційного потенціалу становить надбання української преси на чужині. Друковані органи українців, розкиданих світами, відзначаються характерними рисами. Задовольняючи інформаційні потреби населення, видання фіксують соціально-економічні, суспільно-політичні, культурні події на території свого функціонування. Періодика національних меншин є важливим засобом їхньої самоідентифікації в контексті інтеграційних процесів та духовного взаємозбагачення. Особливо це стосується пряшівчан, чия історична доля визначила для них роль посередника у взаєминах між Україною та Словаччиною.

Українська громада Чехословаччини, усвідомлюючи тривалу політичну залежність і свій статус як національної меншини, не раз обстоювала найоптимальніший шлях збереження власної національної ідентичності у слов’янському ареалі – шлях літератури, науки й мистецтва, який, за визначенням І. Франка, “в’яже, а не розділює всі слов’янські народи”[1].

Соціально-політичні, економічні та етнопсихологічні умови розвитку культурного життя українців Чехословаччини спричинили те, що середовищем функціонування літератури була громадська періодика. Майже кожен закарпатський літератор розпочинав свій творчий шлях у журналі чи газеті. Пропагувати українське письменство Словаччини було одним із завдань газет “Слово народа” (1931–1932), “Пряшівщина” (1945–1951), “Нове життя” (1950–до сьогодні); журналів “Наша земля” (1927–1929), “Голос життя” (1929–1938), “Голос молоді” (січень–травень 1938), “Колокольчик-Дзвіночок” (1946–1949), “Дружно вперед” (1951–по даний час), “Дукля” (1953–до сьогодні). Друковане у них слово забезпечувало збереження культури української спільноти, сприяючи розширенню меж її спілкування зі світом.

У контексті післявоєнної журналістики українців Словаччини літературно-мистецький та публіцистичний журнал “Дукля” є характерним об’єктом для узагальнень щодо впливу періодичних видань на духовне життя спільноти, простеження тенденцій розвитку преси у чужій державі, визначення її ролі у міжкультурних взаєминах. Понад півстоліття він інформує про мистецькі й наукові здобутки пряшівчан, сприяє створенню позитивного іміджу української громади, подальшому зближенню та збагаченню двох народів.

Досі журнал “Дукля” не став об’єктом ґрунтовного вивчення ні в Україні, ані у Словаччині. Такі авторитетні дослідники міжнародних культурних взаємин, як Ю. Бача, М. Роман, О. Рудловчак вибірково розглядали окремі положення, маніфестовані матеріалами часопису. Ширші відомості про історію видання знаходимо в оглядових журналістських працях Ф. Ковача, М. Фоллріхової, у підсумкових редакційних публікаціях, відгуках місцевої та радянської преси. Однак ці роботи є лише першим кроком на шляху комплексного аналізу “Дуклі” як феноменального явища журналістики та культури українців Словаччини.

Актуальність обраної теми зумовлена відсутністю у вітчизняному журналістикознавстві комплексного дослідження журналу “Дукля”. ............