Адаптація й спадковість

У багатьох дослідженнях, присвячених проблемам екології людини й медичної географії, дивним образом залишаються за межами розгляду сама людина, її реакції на середовище залежно від попереднього способу життя, фізичного розвитку, конституційного габітусу й расової приналежності.

Разом з тим загальновідомо, що акліматизація європейців у тропічних районах Індії й Африки дуже утруднена (це змусило ще в 19 столітті англійську колоніальну адміністрацію обмежити обов'язковий термін служби своїх чиновників в Індії 3 роками). Не менш відома утрудненість акліматизації негрів в умовах, наприклад, Канади. У будь-якому високогірному районі різко знижене число осіб пікнічної конституції, схильних до відкладення жиру, а найчастіше їх у таких районах взагалі немає.

Таким чином, навіть ці елементарні приклади вказують на розходження реакції людини на середовище залежно від расової приналежності й конституції.

Недолік уваги до характеру мінливості людського організму і її варіацій у різних умовах географічного середовища природно привів до недостатньої чіткості в розмежуванні фундаментальних понять екології людини й медичної географії, зокрема таких термінів, як акліматизація й адаптація. У ряді публікацій обоє вони вживаються як синоніми й під ними розуміються будь-які зрушення в мінливості людського організму під впливом впливу середовища. І реакція акліматизації, і адаптивні процеси вже давно одержали вичерпну характеристику в загальбіологічних роботах. Залучення конкретних даних і теоретичних міркувань, накопичених загальною біологією, до вивчення проблеми пристосування людського організму до географічного середовища могло б внести чіткість у теоретичні підходи до тлумачення понять «акліматизація» і «адаптація».

Поняття акліматизації й адаптації в загальній біології

У літературі наведено багато висловлень із приводу різного змісту, вкладеного в у статті В.В. Станчинського.

У процесі пристосування організму до нових умов існування В.В. Станчинський виділив два явища, які відповідно до термінології, що панувала в той час, він не дуже вдало назвав фено - і гено акліматизацією. Однак справа не в термінології - самі явища були їм правильно охарактеризовані й практично відповідають двом найважливішим етапам у реакції організму на середовище.

Під фено акліматизацією В.В. Станчинський розумів безпосередню реакцію на нове середовище, що виражалося у фенотипічних зрушеннях, компенсаторних фізіологічних змінах, які допомагають організму зберегти в нових умовах рівновага. При переході до колишніх умов відновлюється й колишній стан фенотипу, компенсаторні фізіологічні зміни зникають. Звичайно, у переважній більшості випадків компенсаторні зміни й у нових умовах не залишаються постійними, бурхлива спочатку реакція переміняється більше повільними, але глибокими змінами й при поверненні в колишню екологічну нішу.

Гено акліматизацією В.В. Станчинський назвав принципово інший шлях пристосування до середовища. У цьому випадку мова йде про набагато більше глибокі зрушення в морфології й фізіології, а саме головне - про передачу їх у спадщину, про перехід фенотипічних змін, що відбуваються в умовах нових біоценозів, у генотип і закріпленні їх у якості нових спадкоємних характеристик популяцій, географічних рас і видів.

Гено акліматизація, мабуть, значно більше тривале явище, чим фено акліматизація. ............