РЕФЕРАТ НА ТЕМУ
Антропний принцип у Всесвіті
Людина утримується на межі двох безодень — безодні нескінченності й безодні небуття, неприступних, прихованих від людського ока непроникною таємницею, ніби не в змозі навіть наблизитися до розуміння цих меж — кінця світобудови і його початку, так само, як вона не може осягнути небуття, з якого вона виникла, і нескінченності, в якій розвіється.
(Блез Паскаль)
У сучасній постановці космологічний антропний принцип стосується головним чином двох бентежних проблем науки: чому Всесвіт такий, а не інакший та яка роль і місія людини в космосі? Не дивно, що ці питання привертали до себе увагу людей із сивої давнини і належать до найактуальніших упродовж усієї історії людства. Кожна епоха відзначалася властивим їй трактуванням цих проблем на базі розробленої на той час світоглядної космологічної концепції.
У геоцентричному світі Арістотеля (384—322 pp. до н. є.) і Птолемея (близько 87—165 pp. н. є.) центром Всесвіту вважалася Земля, навколо якої обертаються всі світила. З цим постулатом людина автоматично потрапляла в центр Всесвіту. Концепція центрального положення людини у Всесвіті свого часу дістала назву антропоцентризму, а в нашу пору набула широкої популярності в дещо зміненій ідеології антропного принципу.
М. Коперник (1473—1543) позбавив Землю привілейованого місцеположення, але в уявленнях мислителів тієї епохи Всесвіт обмежувався Сонячною системою (на той час орбітою Сатурна), а ставлення до зір було таке, як і в античні часи, — уважалося, що Сонячна система оточена сферою нерухомих зір. За словами Й. Кеплера (1571—1630) «зоряна сфера складається з льоду або кришталю». Цю сферу він «помістив» на відстані 60 мільйонів радіусів Землі, тобто у 100 разів ближче, ніж, як відомо тепер, розміщується найближча до нас зоря.
У цьому світі центром світобудови було Сонце (звідси термін «геліоцентрична система світу»). Правда, Кеплер висловлював і інші думки, які на той час уважалися фантастичними, а саме, що зорі мають однакову природу з нашим Сонцем і що вони, подібно до Сонця, оточені планетами. Особливо гаряче відстоював цю ідею Джордано Бруно (1548—1600), який уважав також, що Всесвіт нескінченний. Відомо, що в конфлікті з офіційною владною силою, якою на той час була католицька церква, він поплатився життям.
Невдовзі після цього Молочний Шлях за допомогою телескопа, винайденого Г. Галілеєм (1564—1642), був розділений на велику кількість зір. Завдяки працям В. Гершеля (1738—1822) уперше вдалося скласти уявлення про нашу зоряну систему — Галактику. Деякий час уважалося, що вона єдина і є центром Всесвіту. Проте вже Гершель називав маленькі туманні плями, видимі в його телескоп, молочними шляхами, запровадивши для нашої Галактики написання терміна «Молочний Шлях» з великої літери. Ці здобуті спостережною астрономією досягнення ніби стверджували ідею Дж. Бруно про множинність і рівноправність світів та про еквівалентність будь-якого місця у Всесвіті.
У XVIII і XIX століттях більшість учених дотримувалися тої думки, що головною рушійною силою Всесвіту є ньютонівська сила тяжіння, згідно з якою процеси в ньому здійснюються механічно з точністю добре налаштованого годинника. Дещо бентежили незрозумілі й захопливі досягнення у світі живого. Відомий богослов В. ............