Час і причини появи козацтва. Природно-географічні умови козацького краю
Вступ
Одну з найславетніших сторінок в історію України вписало козацтво. Вчені по-різному визначали час появи цього соціального феномена нашої історії. Переважна більшість радянських істориків зародження українського козацтва виводила з першої згадки про нього на Поділлі під 1489 p., інші (Грушевський) вбачали його ще в давньоукраїнських бродниках і берладниках. На глибинне національне коріння запорізького воїнства вказували в 1621 р. ієрархи української православної церкви: «Це ж бо те плем'я славного народу руського, з насіння Яфетового, що воювало грецьке цісарство Чорним морем і суходолом. Це з того покоління військо, що за Олега, монарха руського, в своїх моноксилах по морю і по землі плавало і Константинополь штурмувало. Це ж вони за Володимира, монарха руського, воювали Грецію, Македонію, Ілірік». Таке усвідомлення людьми національної основи козацтва забезпечило йому всенародну любов і шану, хоч для цього й потрібне було не одне століття.
Поява козацтва
Термін «козак» на письмі вперше вжито в «Таємній історії монголів» під 1240 р. для означення людини самітньої, не зв'язаної ні з домівкою, ні з сім'єю. У словнику половецької мови це слово під 1303 р. трактувалося як «страж», «конвоїр». У збірці коротких житій святих під 1308 р. розповідалося про вбивство козаками якогось Альмачі. Тобто в термін «козак» вкладався різний зміст. Така вже доля слів і понять. Як і люди, вони з'являються на світі, живуть і відмирають З'явившися в пратюркській мові, слово «козак» поступово набуло в українського народу значення особисто вільної, мужньої й хороброї людини, незалежної від офіційних властей, захисника України, оборонця православної віри.
Поява козацтва мала під собою два основних взаємопов'язаних чинники: природне прагнення людей до особистої, політичної, господарської й духовної свободи та необхідність захисту краю від татар. Щоб дістати повну свободу дій і уникнути податкового ярма, найсміливіші і найпідприємливіші селяни й міщани Волині, Поділля та Київщини почали дедалі частіше тікати на прикордонні зі степом українські землі. Ще здавна на них чи не щоліта відходники-промисловики добували рибу, шкури, мед та інші дари природи. Втікачі та відходники осідали й заводили господарство на благодатних землях Поділля й Південної Київщини, які вражали сучасників своїм багатством. По Україні ширилися чутки про величезні на них врожаї зернових, трави ростом з людину, ріки, повні риби, яка своїми тілами не давала навіть веслу впасти на воду, ліси, переповнені бортними деревами з медом. У полях і лісах водилося стільки диких коней, оленів, кіз та іншої дичини, що на неї полювали заради шкур і хутра, а не м'яса. Зрозуміло, що таке багатство не могло не приваблювати людей. І ніщо не могло втримати сміливців у їхній жадобі до багатства й волі.
Але життя в цьому благодатному краї проходило на грані смертельного ризику. Майже щорічні вторгнення татарських орд завдавали непоправної шкоди насамперед господарству й життю мешканців пограничної зі степом території. Тому вони воліли займатися тими видами господарства, які не так терпіли від ворожих нападів, насамперед мисливством, рибальством і бортництвом. У другій половині XV ст. ............
