Демократія - це дуже відносне поняття суто західної культури, неможливе без визнання автономії особи і прав людини. Кожний час, і кожна людина в нього вкладає своє власне значення, і сьогодні його все більше потрактують, як процес.
Існують слова, які нормальна людина зрозуміти не в змозі. Наприклад, демократія. Є тверде слово "влада", зрозуміле всім. Є м'яке і поетичне слово "народ", є люди. А ще є дядьки на телебаченні, що бубонять про те, що влада виходить від народу. Питання: чи є у народу влада? Відповідь: подивіться на людей в метро - хай око підкаже.
І все-таки ми говоримо про демократію, хочемо її, прагнемо. Принаймні, на словах. Говорять про неї тирани і генерали. Хай реальну владу наші громадяни ще не мають, але саме поняття demokratia вже живе своїм життям, хоча використовування його іноді нагадує ходіння з розмінною монетою.
Інтерес до поняття "демократія" в Україні не дозвільний. У нас в країні - демократія або щось інше? А в Америці після 11 вересня вона є? А може, демократії навіть у принципі не буває?
Виникло воно в Афінах ще в п'ятому столітті до різдва Христова. Як пише знавець питання американець Р. Даль, можливо, спочатку воно навіть не було чимось добрим, і вживалося критиками афінської демократії. До нього існував інший термін, isonomia - "рівність перед законом". Припущення небезпідставне: майнове розшарування населення, як і скромне прагнення багатих приховати за словесами свою владу було вже тоді.
З чого починалася демократія? А починалася вона з того, що ми сьогодні називаємо місцеве самоврядування. Клісфен, з ім'ям якого пов'язані демократичні реформи в Афінах в 509-507 роках до н.е., замінив колишній родовий розподіл громадян чисто територіальним, розбивши місто на сотню дем. Деми делегували громадян для відправлення посад. Тим самим лояльність роду була замінена лояльністю полісу.
"Випадковість - це найстародавніша аристократія миру", писав Ф. Ніцше. В Афінах існувало більше тисячі посад, які заповнювалися іноді шляхом виборів, але більшість (зверніть увагу!) по долі. Трапитися це могло раз в житті і лише на один рік. Існував і т. з. Порада П'ятисот, який визначав порядок денний для народного збору.
Афінянам повезло - їх форма правління склалася в сприятливих умовах. Клімат, прямо скажемо, не рівня нашому. Ніякої радіації і проблем з екологією. Були, правда, деякі складнощі, наприклад, проблема відстаней. Напевно не всім було зручне добиратися до заповітного горба, де проходили збори. Проблемою було і число громадян, різні мови, вірування, інтереси, що росте. В невеликих і однорідних по складу Афінах з їх неспішним життям ще вдавалося погоджувати інтереси громадян "по-хорошому". В гігантській і різнорідній Персії - ні. Чи могла вона бути у той час чимось іншим, окрім як деспотією?
Яким було населення міста, точно невідомо, в середньому історики називають цифру в сорок-п'ятдесят тисяч чоловік. Природно, збиратися всі разом сорок разів на рік на горбі Пникс вони не могли, приходила якась частина. Не мали прав голосу жінки, раби і переселенці. Та все ж система працювала, витримавши декілька олігархічних переворотів. Як неважко підрахувати, в суспільних справах брало участь хоча і не більшість, то порядку однієї п'ятої частини населення. Це не весь "демос", звичайно, але важливо не тільки кількість, але і міра впливу громадян, відчуття причетності до загальної справи, відповідальність.
Афінська демократія стала як би зразком політичної гармонії. ............
