ЛАНДШАФТНО-ЕКОЛОГІЧНА ОСНОВА МІСТА

Зміст

Міський ландшафт

Генезис міського ландшафту

Ландшафт раннього середньовіччя (Х-ХІП ст.)

Ландшафт середньовіччя (ХІІІ-ХVІ ст.)

Динаміка міського ландшафту

Функціональні міські ландшафти

Наприкінці XVIII ст. термін "ландшафт" стає широко вживаним у географічних науках, а в XX ст. його використовують з різним понятійним забарвленням.

Географічне розуміння ландшафту (нім. - Landschaft) за німецькими вченими Ґ. Бобеком і Я. Шмітьзеном (1941):

1.  Абіотичний шар обіймає явища неживої природи Землі.

2.  Вітальний, або життєвий, шар обіймає явища живої природи Землі.

3.  Інтелектуальний шар, який тією чи іншою мірою (залежно від культури) впливає на шари живої та неживої природи.

Там, де рівень культури народу високий, формуються культурні ландшафти. Цей підхід нагадує ноосферні уявлення В.І. Вернадського.

Отже, ландшафт розглядається з двох позицій - фізгеографічної і ландшафтно-архітектурної (природної і антропогенної).

Для фізгеографа географічний ландшафт - це однорідна за умовами розвитку природна система, основна категорія територіального поділу географічної оболонки (в широкому розумінні синонім природного територіального комплексу будь-якого рангу), що складається із морфологічних частин, або елементів (місцевостей, урочищ, фацій) і компонентів (гірська порода, ґрунтовий шар, гідрологія, клімат, рослинний і тваринний світ тощо). Між компонентами ландшафту відбувається постійний речовинно-енергетичний обмін, який і визначає його структуру. Ландшафти піддаються постійним і незворотним змінам, які зумовлені діяльністю людини.

Для ландшафтного архітектора ландшафт - об'єкт гармонійного познання природного і антропогенного начал з метою створення культурного ландшафту, догляду за ним.

Історичні етапи формування урбанізованих територій перетворили природні форми підстилаючої поверхні, змінили контури річкових басейнів, серйозно порушили взаємопов'язані елементи ландшафтів. Складні природні ландшафтні форми поверхні переростали в ансамблі архітектурних споруд з властивими їм штучними формами.

Друга половина XX ст., яка супроводжується різкою концентрацією міського населення і збільшенням темпів росту великих і середніх міст і міських агломерацій, є періодом небувалого витіснення природи, в основному органічних компонентів природного ландшафту (рослинність, тваринний світ, педосфера).

Один із найталановитіших архітекторів XX ст, автор знаменитої "Афінської хартії", француз Ле Корбюзьє застерігав сучасників, що нинішнє місто заходить в глухий кут, смертельно хворі його легені і його серце. Місто, із жалем відзначає Корбюзьє, не відповідає більше своїй функції - захищати людину і її добро. В процесі забудови міста найбільше змінюється ландшафт його території. Однак є міста, де "трапляється" декілька ландшафтів. Як свідчать дані аналізу, ця різноманітність ландшафтів з їх розсіченим рельєфом і багатством природних умов була і залишається об'єктом інтенсивної урбанізації. Цей процес - це загальна закономірність урбогенної антропогенізації. Особливе значення набуває питання регіональної природно-екологічної гармонії, пошук спонтанних зразків, форм, які вже хоч і трансформувалися, але зберігають природний вигляд, ландшафтів - плоских, хвилястих, пагорбових, горбистих, гористих, тобто елементів підстилаючої поверхні разом із приуроченими де них рослинними угрупованнями, ґрунтами, водними поверхнями. ............