ЗМІСТ
ВСТУП
1. МИМОВІЛЬНА САМОРЕГУЛЯЦІЯ
2. ДОВІЛЬНА САМОРЕГУЛЯЦІЯ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Вступ
Серйозним завданням системи професійної підготовки практичних психологів має бути сприяння їх особистісному розвиткові, культивування потреби у постійному самовдосконаленні, яке є неможливим без самопізнання. Завдяки активності самопізнання особистість перестає бути продуктом зовнішніх обставин, набуває здатності до самотворення, самоактуалізації. Водночас професійна свідомість психолога практика виступає як відкрита система, що знаходиться у постійній взаємодії з іншими, система інтерсуб'єктна за своєю природою. Це вимагає від фахівця спеціальних умінь збереження власного психічного гомеостазу, витримки і терпіння, тому майбутні практичні психологи повинні володіти хоча б найпростішими методами і прийомами саморегуляції, відбір і використання яких повинно базуватись теж на знаннях про власні особистісні характеристики.
1. Мимовільна саморегуляція
Самопізнання - невід'ємний компонент психічного життя особистості, що сприяє її повноцінному «функціонуванню»: форма свідомості, що передбачає активність і самостійність особистості як суб'єкта своєї життєдіяльності. Процес самопізнання – це кропітка робота, що вимагає від суб'єкта значних зусиль, невпинної праці над собою, оскільки самопізнання взаємодіє з психічними утвореннями, якостями, властивостями, які або сприяють його розгортанню, або гальмують. Необхідною умовою розвитку особистості виявляється її постійне перебування в „стані самопізнання", розвиток рефлексивних здібностей.
Проблема регуляції психічної діяльності належить до фундаментальних проблем психології. Це пов'язано з тим, що при взаємодії з навколишнім світом чоловік безперервно стикається з ситуацією вибору різних способів реалізації своєї активності залежно від поставлених цілей, індивідуальних особливостей і умов дійсності, що оточує його, особливостей людей, що взаємодіють з ним. У ситуації вибору зменшення невизначеності можливе лише засобами регуляції, а у разі психологічної регуляції - засобами саморегуляції в тому сенсі, що людина сама досліджує ситуацію, програмує свою активність і контролює і коректує результати.
Місце і роль психічної саморегуляції в житті людини достатньо очевидні, якщо взяти до уваги, що практично все його життя є нескінченна безліч форм діяльності, вчинків, актів спілкування і інших видів цілеспрямованої активності. Від ступеня досконалості процесів саморегуляції залежить успішність, надійність, продуктивність, кінцевий результат будь-якого акту довільної активності. Саморегуляція цілеспрямованої активності виступає як найбільш загальна і сутнісна функція цілісної психіки людини, в процесах саморегуляції реалізується єдність психіки у всьому багатстві що умовно виділяються її окремих рівнів, сторін, можливостей, функцій, процесів, здібностей і тому подібне.
Разом з очевидними досягненнями у вивченні регуляції станів опинилися в недостатньому ступені досліджені особливості саморегуляції в повсякденних життєвих ситуаціях: феноменологічна картина саморегуляції негативних станів різного рівня інтенсивності, тривалості, якості і ін. ............
