Православна Церква в Польщі на початку 1920‑х рр. крізь призму судового процесу над Павлом Латишенком (архімандритом Смарагдом)

Вступ

Існують історичні сюжети, що самі по собі можуть конкурувати з найзаплутанішими детективами. Часто ми можемо лише здогадуватися про причини вчинків тих чи інших осіб, або й взагалі будувати гіпотези про їх причетність/непричетність до якоїсь події. На перший погляд, вбивство митрополита Георгія (Ярошевського), аж ніяк не придатне для сюжету історичного детектива: відомі всі обставини злочину, вбивця, що й не крився від правосуддя, а також, в загальних рисах, мотиви, якими він керувався. Однак, цього виявляється недостатньо для розуміння і несуперечливого пояснення того, що сталося 8 лютого 1923 року, коли архімандрит Смарагд (Латишенко) холоднокровно застрелив першоієрарха Православної Церкви в Польщі. Це пробували робити сучасники, майже неминуче займаючи позицію адвоката або щодо злочинця, або щодо його жертви. І навіть історик, відділений від подій майже вісьма десятиліттями, може стати перед подібною спокусою. Як влучно відзначив відомий в Варшаві в 1920‑ті-1930‑ті рр. публіцист В. Філософов: «В этом проклятом деле запутано столько различных мотивов и интересов, – церковных, политических, национальных и личных, что говорить о нём объективно почти невозможно. Как бы не стараться сохранить беспристрастие, всё равно непременно прикоснешься к чьим нибудь ранам. Кому нибудь сделаешь больно, а кому нибудь причинишь незаслуженную радость»[1]. Очевидно також, що розставити всі крапки над «і» в цій справі – неможливо в принципі, хоча б тому, що не існує відповідей, які б влаштовували всіх. А ті, що влаштовують окремих («Смарагд – мститель за поруганную свободу Церкви» чи «митрополит не пожалів свого життя за справу автокефалії» – уже дані, і дискутувати з ними немає сенсу, оскільки цих людей цікавило і цікавить не те, чому цей жахливий злочин став можливим, а те, як його можна використати в своїх інтересах. Їхня дискусія між собою вже стала органічною частиною самої справи, і її часто неможливо відділити від неї.

Усвідомлюючи важкість завдання, ми, тим не менш, спробуємо пошукати відповіді на цілу низку питань, які залишалися на маргінесі більшості історичних розвідок. Зокрема, нас цікавитиме, які події та процеси зробили можливою ситуацію, коли чернець (тобто особа, що дала суворі обітниці, відмовилася від спокус і страстей світу цього) вбиває свого єпископа, а чи не більшість церковного середовища не сприймає цей злочин як щось екстраординарне. Можливо, ця спроба призведе лише до появи нових запитань, однак інколи поставити правильно питання важливіше, ніж знайти на нього відповідь.

Вбивство

Зранку 8 лютого 1923 року до митрополичої резиденції, на вулиці Зигмунтовській 13, зайшов заборонений в священнослужінні архімандрит Смарагд. В канцелярії він звернувся до секретаря з питанням, чи зможе його сьогодні прийняти митрополит. Прохання передали владиці, і той, не дуже охоче, але погодився прийняти архімандрита о 6 годині вечора. Пізніше, під час судових засідань, події того дня неодноразово відтворювалися. Керуючий канцелярією Є. Сакович та особистий секретар митрополита диякон І. Шатєхін засвідчили, що в розмовах з ними того дня митрополит, згадавши про Смарагда, висловлював побоювання за своє життя. ............