Красноармійська райдержадміністрація

Відділ освіти

ЯК ДОПОМОГТИ ПРОБЛЕМНІЙ ДИТИНІ

Методичні рекомендації для класних керівників

Укладач

методист., що відповідає

за психологічну службу

Каган Світлана Дмитрівна.

Красноармійськ 2004

Робота з важкою дитиною

Налагодити спілкування з “важкою" дитиною буває доволі непросто. З одного боку, психологічно складно для самого педагога: додаткове емоційне навантаження, постійний пошук вирішення різноманітних “дитячих сюрпризів", - з іншого - важко самій дитині, яка у 99% випадків просто по - іншому спілкуватись не вміє. Є ще і “третій бік": і вихователь, і “важкий" не розуміють один одного, спілкуються “лоб до лоба”, не знаходячи компромісу. Причин тому багато. Ми зупинимося на, наш погляд, на одній із найпоширеніших - невмінні налагодити контакт з дитиною.

Часто “важку дитину”, особливо вперту та агресивну, порівнюють з чимось рухливо некерованим, кажуть: ”занесло", “понесло” та т. ін. До такого “об”єкту” буває також важко “приєднатися”, як і до втрати керування локомотивом. І, якщо ситуація з локомотивом має досить стандартне технічне рішення, то дитина часто вимагає експромту і застосування відразу декількох технік, а головне - величезного терпіння з боку вихователя.

Існує декілька психологічних технік допомоги дитині (і вихователю!), що втратила контроль з будь-яких причин. Ми зупинимося на одній з них. Коротко цю техніку можна охарактеризувати словесним “ланцюжком": догнати - приєднатися - відвести (перевести) на безпечний шлях. Пропонуємо декілька рекомендацій по використанню цієї техніки у вихованні “важких" дітей.

Крок перший. “Догнати”.

Головне завдання кроку - налагодити емоційний контакт з дитиною, тому не бійтесь виражати співучасть дитині відкрито. Дуже часто у школі педагоги обмежуються діловими рамками спілкування і всі дитячі неприємності намагаються віддати на “самі розберуться". При цьому забувають, частіше за все, вони єдині люди, що можуть допомогти дитині “тут і зараз", бо знаходяться фізично поряд з нею.

“Співчувайте безоціночно". Інколи “педагогічна натура” так привчає вихователя “вчити та наставляти", що йому вкрай важко втриматися від зауважень: "ось бачиш, якби ти не…" Виходить співчуття “з виховною метою", що суперечить самому змісту його вираження. “Безоціночно” виражати співчуття можна з “констатації” відчуття дитини: "звісно. образливо (неприємно, боляче …), коли … (не виходить, одержуєш, чуєш від…) "або" мені жаль, що…" Також слід пам”ятати, що з якої б причини не переживала б дитина (з власної вини чи ні), вона гідна того, щоб їй співчували.

Крок другий. “Приєднатися".

Головне завдання кроку - продемонструвати дитині: "я тебе розумію, я з тобою". Це дуже важливо у всіх “гострих” випадках:

сльози: чим старша дитина, тим серйозніше причина для них, і говорити на тему, що хвилює, тим важче. Можна використати “метод переліку": "Ти плачеш, тобі образливо, неприємності з … (перелічуємо школу. однолітків. сім”ю…) Часто при дуже сильних почуттях дитина просто не може говорити. Постійте поряд - ваша присутність допомагає і без слів. Якщо дитина добре реагує на гумор (особливо у молодшому віці), можна спілкуватися у співчутливому гуморі: "Сльози - річ, звісно, добра. ............