Щоденники Пилипа Орлика як зразок літературної творчості бароко

У роботі розглянуто проблему давньопольських і давньоукраїнських щоденників періоду пізнього бароко, який польською наукою кваліфіковано як «часи саські». Щоденники Казимира Сарнецького й Пилипа Орлика аналізуються у світлі новітніх теоретичних напрацювань у щоденниковому жанрі.

Прикметою сьогодення стає та обставина, що жанр щоденника чим далі активніше стає об'єктом пильнішого й самостійного дослідження [1, 4]. Нині активно досліджується теорія і практика давнього щоденника, не в останню чергу щоденника подорожі [4]. Теоретичні засади для типологічного вивчення європейської щоденникової прози, викладені в наукових розвідках апробуються, шліфуючись у ході аналізу конкретних творів.

У європейських літературах щоденник постає під різними назвами: діарій, журнал, «Tagebuch», пам'ятник, денник, а більш загально-література спогадів, пам'яток, автобіографічна. Віддавна майже всі ці назви функціонували в українській літературі, перші обриси щоденникових записів знаходимо вже в «Повчанні» Володимира Мономаха, у «Хожденії» ігумена Данила. У цій розвідці нас цікавлять твори українсько-польського пограниччя, перший із яких – «Diariusz і relacje z lat 1691–1696» Казимира Сарнецького – не просто хронологічний попередник діаріуша Пилипа Орлика, а й своєрідний дослід того, що діялося в Україні в окреслених роках і до чого пильно придивлявся автор, вивчав ці події, обставини, головних діячів із метою подати про них щотижневий звіт-розповідь своєму патронові – підканцлерові литовському Каролеві Станіславу Радзивіллу. «Diariusz і relacje z lat 1691–1696» Казимира Сарнецького – важлива пам'ятка, вона, як наголошує його видавець Януш Волинський, дає винятково пластичний образ останніх років панування Яна Собеського і впроваджує до надзвичайно важливих для подальшої долі Речі Посполитої «часів саських» [2]. До найважливіших творів властиво «часів саських» Ганна Джехчінська зараховує і написаний тогочасною польською із латинськими та французькими вставками діаріуш Пилипа Орлика, маючи до диспозиції лише початкову частину щоденника українського гетьмана-вигнанця (роки 1720–1723), яку вперше прочитав із рукопису й видав у 1936 році у Варшаві Ян Токаржевський Карашевич. Авторка розвідки «Polskie rekopismienne relacje podroznicze z epoki saskiej» О.Івановська, також маючи доступ тільки до першої частини щоденника Пилипа Орлика, названого загалом «Diariusz po-drozny», порівнює її зі справді подорожними творами в польській літературі, нарахувавши їх поважну кількість, включаючи до цієї групи і Орликів твір. Вона нараховує 73 такі твори, з-поміж яких 52 – польськомовні подорожні рукописи з часів панування Сасів на терені Польського Королівства. Завдячуючи мотивам подорожі, а точніше дороги у вигнання, перша частина діаріуша українського гетьмана потрапила до європейського наукового вжитку, і саме це – попри неправомірність зарахування твору до польської літератури – дає додаткові аргументи до його вивчення як твору українсько-польського пограниччя. Об'єктом нашого дослідження стала частина діаріуша Орлика, зокрема описані ним події 1730 року, коли активізувалася спільна дипломатична діяльність батька й сина. Зустріч із сином Григором після майже десятилітньої розлуки була нагородою по прожитих у несприятливих умовах восьми років полону в Салоніках (перебував там упродовж 1722–1734 pp.), про що свідчать найкращі сторінки діаріуша. ............