Видатні українські діячі коректури друкованого видання
В сучасному світі літератури, журналістики, письма неможливо вже уявити сприймання тих чи інших творів, статей, нарисів без грамотного ока коректора. І хоча Ліна Костенко й писала: «Життя іде, і все без коректур», але якби це стосувалося літературного світу, в якому безграмотність призвела би до досить трагічних наслідків, то наразі ми мали би націю неуків. Тож життя іде, і все без коректур, проте коректори завжди потрібні!
Коректура – етап редакційно-видавничої підготовки, в якій виправляють помилки у відбитках з комп’ютерного складання, а також безпосередньо з його електронної версії. Коректура складає невід’ємну частину добре злагодженого організму створення книжки. Коректура відома ще з часів Давнього Риму. Лише уявіть яка це давня і витримана віками наука. Коректура – ровесниця видавничої справи. Адже відсутність професіонала справника унеможливлювало завершеність та досконалість книжки. У Давньому Римі за коректорську роботу платили в книжкових магазинах. У часи Середньовіччя люди, які займалися виправленням помилок називалися справниками, а у часи Відродження цією справою займалися тільки вельможі, тобто багатії. Лише у сімнадцятому столітті професія коректора остаточно відокремилася від професії редактора. Сьогодні у професії коректора переважають жінки, як і колись у Голландії.
1 Будьте ласкаві, Тарас Григорович, заходіться читать отсю коректуру. Да завтра і поверніть, щоб завтра виправить і до цензора послать ми успіли, а в понеділок або у вівторок і заходимось печатать. Як прочитаєте, то і пришліть із хлопцем Михайла Матвійовича в типографію.
Щиро прихильний до Вашої милості
Данило Каменецький.
Так споконвіку цю справу доручали лише провіреним людям.
2. Як згадує Анна Франко, «тато, хоч усе лагідно успокоював маму при її вічних нападах, ходив зажурений, голова його в плечі похилилася, він майже весь час проводив за писанням у своїй кімнаті. «Мене так використовують, що вже і жити не хочеться, – зізнавався Іван Якович. – Я змушений вести коректуру чужих праць, справляти переклади на німецьку мову таких перекладчиків, що й до белетристики не годяться. Не то до научних діл… З тої праці я осліп і оглух».
Івану Яковичу часто довіряли коректорську справу, особливо після збірки «З вершин і низин», яка була написана бездоганно.
3. Дорогий Сергій Олександрович!
Воно б, розуміється, можна – і навіть краще – переробити і в рукопису, Але я боюсь Вам посилати рукопис, бо коли не розпочати роботи друкарні, то рукопис може залежатись у Вас «під сукном», просто з неохоти до переробки. А коректура все-ж наче підганяє автора. Знов-же можна-б переробити і тут, нам самим, але це дуже делікатна справа, можна переборщити, перегнути в другий бік більше, ніж бажає автор. Краще, значить, спробуйте попереду виправити Ви самі, а там буде видно, Власне я міг би довірити переробку тільки Олександру Гнатовичу, бо він найкраще оберіг би Ваші інтереси, і коли б уже він признав потрібним викинути який уступ, то Ви-б уже знали, що це не примхи і не боягузство, а справжня потреба. Коли Ви на це згодні, то я можу попросити Олександра Гнатовича зробити свої поправки, ще перед посилкою коректури Вам, – збоку.
4. Аналізуючи зовнішній вигляд дитячого журналу, Б. ............
