Активна діяльність як об’єкт вивчення філософії
Практика як філософська категорія
Подання про всесилля розуму, про його автономність і самодостатність, субстанціальності, говорячи філософською мовою, що одержала своє найбільш радикальне вираження в навчанні Гегеля, формується й розвивається в духовній атмосфері Нового часу й Освіти, що коли звільняється від усяких зовнішніх авторитетів і традицій розум стали розглядати в якості достатнього (а не тільки необхідного) фактора, що визначає можливість перетворення реального життя по канонах цього "проясненого" розуму. Особливе значення в цьому зв'язку знайшло філософське поняття практики як перетворюючий мир діяльності. У загальному контексті розвитку філософської думки це поняття варто розглядати в руслі руху від класичної філософії Нового часу й Освіти з її ідеологією автономності людського розуму, свідомості й самосвідомості в напрямку філософії, що підкреслює вмикання свідомості й пізнання в буття людини у світі, примат цього буття і його безпосередніх форм перед рефлексивними формами свідомості.
Всю практичну діяльність по зміні й перетворенню природи, соціуму й власної життєдіяльності людина здійснює в співробітництві, у кооперації з іншими людьми. Тому відносини людей як суб'єктів практичної діяльності до перетворень ними реальності (суб'єкт-об'єктні відносини) завжди припускають також відносини реальної взаємодії людей у процесі цього перетворення (суб'єкт-суб'єктні відносини). Само зміна людини в процесі практики зв'язано, таким чином, не тільки з розвитком можливостей його діяльності в зовнішньому предметному світі, але й з розвитком відповідних навичок відносини до інших людей, культури спілкування. Практика завжди зв'язана, далі, з певними формами свідомості й пізнання, які не тільки закріплюють досягнутий нею рівень, але й забезпечують її розвиток.
Таким чином, практика як специфічно людський спосіб буття у світі являє собою діяльність, що має складну системну організацію. Вона містить у собі: 1) реальне перетворення наявної людині дійсності, 2) спілкування людей у процесі й із приводу цього перетворення й 3) сукупність норм і цінностей, які існують у вигляді образів свідомості й забезпечують цілеспрямований характер практичної діяльності.
Виділені моменти не є якимись компонентами практично-перетворювальної діяльності людей. Кожний з них припускає інші й включає їх як передумову й умову власного існування. Звичайно, зміна реальних обставин виступає інтегруючим фактором, що визначає специфіку практики, однак воно неможливо без інших її моментів, що породжують.
Вихідна форма практики, що є передумовою всіх інших видів життєдіяльності людини, - це, безсумнівно, матеріальна, виробнича діяльність, спосіб виробництва матеріальних благ. Вище вже відзначалося, що тварини як би вписані в певну "екологічну нішу", тобто в той спектр навколишніх природних умов, у якому вони можуть жити й еволюціонувати в якості певного біологічного виду. Форми їхнього поводження складаються на основі тих вихідних можливостей, які визначаються будовою тіла тварини, його природними органами. Та обставина, що можливості реальної взаємодії тварин із зовнішнім миром обмежені особливостями їхньої тілесної організації й формами їхнього пристосувального поводження, визначає і їх інформаційні, пізнавальні можливості. ............
