Аналіз діалогу Платона Гіппій Більший в контексті метафізики. Аналіз діалогу Платона "Гіппій Більший". Платон (Platon) (род. 427 - ум. 347 гг. до н.е.) - грецький філософ, родом з Афін (справжнє ім`я - Арістокл). В 407 році до н.е. став учнем Сократа, що визначило все його життя та творчість. До нас дійшли, очевидно, всі твори Платона (більшість з них написана в формі діалогу). Повне їх зібрання нараховує 36 праць, розділених на дев`ять тетралогій, які наочно демонструють розвиток філософії Платона. Діалог Платона "Гіппій Більший" належить до першої групи творів, до так званих сократичних діалогів (приблизно 90ті роки 4 ст. до н.е.). В ньому, як і в інших діалогах цього періоду, головну роль грає Сократ. Він диференціює етичні поняття (поняття про прекрасне) разом із своїм співрозмовником, вказує, які визначення слід приймати за істинні, розбиває аргументи супротивника, відновлюючи спроби, ні одна з яких його не задовольняє, і врешті-решт залишає питання відкритим (завершується діалог висновком Сократа, що "прекрасне - це складно"). Ця невизначеність основного висновку лишається тут, як і в усіх ранніх сократичних діалогах. Але очевидно, що Платон чим далі, тим більше переконується у думці про необхідність пояснювати різноманіття і чуттєвого світу, і області розумових уявлень за допомогою твердо встановлених і непорушних категорій, які тільки й дають можливість осмислити плутанину реального людського життя. "Гіппій Більший" весь присвячений відмежуванню естетичної області від всіх інших областей людської свідомості. Але в ньому ми знаходимо також те, що джерело прекрасного розглядається тут вже не просто як захоплення, яке даровано богами, Платон намагається розкрити його філософський зміст. Прекрасне в цьому діалозі розглядається з точки зору "сутності", а це далі стане центральним поняттям усієї платонівської філософії. До того ж тут вперше вживається інший, суто платонівський термін - "ідея". І, нарешті, прекрасне тлумачиться як сенс, або підвалини, сутності. Отже, в діалозі зображена зустріч Сократа із знаменитим софістом Гіппієм, який славився своїми різноманітними знаннями в різних галузях, і подається характеристика останнього як людини надто самовпевненої, пихатої та балакучої, але яка перемагає неосвічених людей всезнайством та своїми блискучими промовами. Гіппій створив цілу промову про прекрасні заняття, що і дало Сократу привід поставити питання про те, що є саме прекрасне, а не просто про окремі прекрасні предмети. Реальна постановка питання така: якщо справедливі вчинки передбачають справедливість взагалі, а мудрі - мудрість взагалі і, отже, справедливість є чимось і мудрість є чимось, то ж і всі прекрасні предмети передбачають прекрасне взагалі, тобто прекрасне також є чимось. Саме про це прекрасне взагалі ставить своє питання Сократ. Але Сократ виступає не від себе, він говорить від імені "однієї людини", "не витонченої, грубуватої, дуже докучливої" і також задає Гіппію питання від нібито себе, наївного простака, який лестить співрозмовнику і просить його навчити як йому, неосвіченому Сократу, відповідати на питання тієї "однієї людини". Таке приховання під маскою невідомого і ейрона одночасно дозволяло Сократу більш гостро ставити питання і більш в`їдливо висміювати Гіппія. Сократ і Гіппій приходять до висновку, що власне прекрасне, яке, приєднуючись до будь-якого предмету або живої істоти, робить його прекрасним, є не якийсь окремий предмет (наприклад, прекрасна дівчина, прекрасна кобилиця або прекрасний глечик), але особливого роду спільна ідея: якщо прилучитись до неї, все стає прекрасним. ............