Аналіз роботи Е.Гуссерля "Криза європейського людства і філософія" Аналіз роботи Е.Гуссерля "Криза європейського людства і філософія" в контексті відмінності філософії від інших форм людського духу. Едмунд Гуссерль (1859 - 1938) - видатний німецький математик, логік і філософ, родоначальник одного з основних напрямків сучасної філосоії - феноменології. Завдяки викладацькій діяльності та багатьом працям зробив великий вплив на філософію Германії та багатьох інших країн. Перша його книга Philosophic der Arithmetik ("Філософія арифметики") була написана в 1891 році. Основні праці: "Логічні дослідження" (1900), стаття "Філософія як строга наука" (1911), "Формальна і трансцедентальна логіка" (1929), "Картезіанські роздуми" (1931), "Криза європейських наук та трансцедентальна феноменологія" (1936). Гуссерль виступав з ідеєю "філософії як строгої науки", яку була покликана втілювати створена ним феноменологія. Основний пафос його був такий: "Слід відродити філософію в сучасному, науковому вигляді. Філософія існує не для природничонаукових цілей (не заради науки), і не для мудрості (в тому числі політики) - її предмет є істиною заради істини, якою б вона не була!". Доповідь "Криза європейського людства і філософія", яка була прочитана у Відні в травні 1935 року, була безпосереднім початком роботи над останньою працею Гуссерля "Криза європейських наук і трансцедентальна феноменологія" (в якій, доречі, була дещо переглянута його філософська система, в ній з`являються поняття історіі та поняття життєвого світу, який є ніби амбівалентим витоком як наших теоретичних інтересів так і наших практичних дій). Гуссерль ставив питання про витоки та шляхи подолання кризи, яка спіткала Європу, але проблеми, викладені ним в доповіді, виходили за рамки тільки політичної сфери: наприклад, питання про сутність філософії і конкретних наук, про історичний характер і про розвиток людської свідомості, питання про закоріненість "універсального наукового розуму" в оточуючому життєвому світі і про змістову структуру цього життєвого світу. Незадоволеність історичною долею західноєвропейської культури явно простежується в праці Гуссерля, який вважав роковою помилкою трансформацію давньогрецької епістеми до математизації знання в Новий час, яка сталася в історії. Гуссерль вбачає кризу сучасної науки саме в забутті життєвого світу. Завдання філософії в цьому сенсі - повернути освічену людину на її грунт, тобто в той життєвий світ, який є основою всіх її розумних дій. Гуссерль стверджує, що криза європейського існування - це не невідворотна доля, вона стає зрозумілою і прозорою на фоні телеології європейської історії, яка відкривається філософією. За Гуссерлем, щоб зрозуміти протиприродність сучасного кризису, потрібно випрацювати поняття Європи як історичної телеології безкінечної мети розуму, потрібно також показати як європейський світ був народжений із ідеї розуму, тобто із духа філософії. Філософ подає нам два можливих варіанти виходу з кризи європейського існування: або відчудження раціонального життєвого сенсу, ненависть до духа і впадання в варварство, або ж відродження Європи в дусі філософії завдяки остаточно долаючому натуралізм героїзму розуму. Чому ж Гуссерль вважає, що в кризі знаходяться саме науки і саме європейські? Криза, про яку пише Гуссерль, означає передусім кризу всієї культури, яка споконвічно пов`язана з ідеєю європейської науки, котра відповідальна за формування в Давній Греції цілком нового типу людини, яка живе за принципами розуму і орієнтується на рішення безкінечних задач. ............