У результаті угоди 1867 року склалася дуалістична держава: королівство Угорщини з Трансільванією, Хорвато-Славонією і Закарпаттям, які об’єднувалися під назвою Транслейтанія, і Австрія з Чехією, Моравією, Сілезією, Герцем, Істрією, Трієстом, Далмацією, Буковиною, Крайною і Галичиною. Ця частина була названа Ціслейтанією*. Кожна з двох держав, що увійшли до складу Австро-Угорщини, мала свій уряд і двопалатний парламент. Австрія мала рейхсрат, Угорщина - сейм, що складався з нижньої палати депутатів і верхньої палати магнатів.

Назва нової дуалістичної держави не відображала, однак, дійсного складу держави. Ні одна з панівних націй - ні австрійські німці в Австрії, ні мадьяри в Угорщині - не представляли більшості в своїй країні. Австрійці в Ціслейтанії становили всього 35,78 %, а мадьяри в Транслейтанії - 45 % населення [15, c.5]. З загальної кількості понад 50 млн. жителів монархії біля 30 млн. становили слов’яни.

Німецький “Drang nach Osten”, що став ще запеклішим і жорстоким після угоди з Угорщиною в 1867 році, дробив єдність слов’ян, не давав їм можливості об’єднатися. Смисл угоди в значній мірі в тому і полягав, щоб пом’якшити австро-угорські суперечності за рахунок сумісного пригнічення інших народів, зокрема слов’янських [5, c.107].

Особа австрійського імператора (він був одночасно і угорським королем) проголошувалася священною, недоторканною. Суди не могли виступати проти монарха, а образа його особи і гідності вважалася образою маєстату і вела за собою суворі кримінальні покарання. Весь апарат державного примусу складався і діяв у кожній державі незалежно від органів управління іншої частини монархії, за винятком трьох спільних міністерств: військового, закордонних справ і фінансів. Спільне військове міністерство відало лише загальним управлінням. Територіальні армії в Австрії і в Угорщині знаходились кожна під управлінням відповідного міністерства крайової оборони. Приблизно так само було організоване і спільне міністерство фінансів. Фінансове господарство складалося з австрійського бюджету, угорського бюджету і спільного бюджету Австро-Угорщини. Державні видатки були поділені між Австрією і Угорщиною у відношенні 70: 30; на кожні 10 років об’єднана комісія з правами дорадчого органу повинна була визначити розподіл видатків, що вимагало затвердження обох парламентів. В останньому десятиріччі існування Австро-Угорщини (1907-1917 рр.) частка участі в спільних видатках була визначена таким чином: Австрія - 63,6 % і Угорщина - 36,4 % [9, c.57].

Для обговорення загальнодержавних справ була створена окрема представницька установа - так звані Делегації з 60 представників від австрійського і 60 - від угорського парламентів (по 20 від верхніх і по 40 від нижніх палат), причому окремі “коронні” краї мали визначену кількість представників у Делегаціях: Чехія - 10, Галичина - 7, Буковина - 1 і т.д. Делегаціям кожної країни надавалося право заслуховувати повідомлення уряду у загальнодержавних справах і приймати по них свої рішення. Делегації засідали окремо і скликалися щорічно імператором по черзі у Відні та Будапешті.

У випадку, коли Делегації не приходили до згоди, кожна з них мала право запропонувати скликання спільного засідання, на якому спірні питання вже більше не обговорювалися, а відразу ставилися на голосування і вирішувалися простою більшістю голосів. ............