“Армія і суспільство: принципи взаємодії в умовах армії”

Історичний досвід та сучасна політологічна практика беззаперечно доводять, що збройні сили на протязі тривалого часу залишатимуть­ся необхідним атрибутом держави та важливим засобом захисту націо­нальних інтересів. В сучасних умовах перед Україною постало складне завдання створення і розбудови сучасних збройних сил, враховуючі економічні, політичні, моральні чинники національні та світові військові традиції, а також міжнародні правові вимоги до застосування військових формувань. В умовах прагнення України до євроатлантичної інтег­рації особливе значення мають проблеми взаємодії армії і суспільства, цивільно-військові відносини та цивільний контроль над ними.

1. Суть і зміст цивільного контролю над збройними силами.

Проблема цивільного контролю над збройними силами є частиною більш широкої проблеми військово-цивільних відносин в суспільстві. Ця проблема займає значне місце у політиці будь-якої держави, від розв’язання якої залежить характер розвитку суспільно-політичного уст­рою, стабільність владних відносин і суспільства в цілому.

Стан відносин між військовою і цивільною сферами у державі є показником її демократичного правового розвитку. Створення оптимальних цивільно-військових відносин і дієвого цивільного контролю над Зброй­ними Силами України сприяє перетворенню армії та інших військових формувань у відкриті і зрозумілі для суспільства, керовані державою інституції, які діють у відповідності до їх призначення за конститу­цією України та її законами. Зазначимо, що актуальність цивільно-військових відносин і цивільного контролю значно зростає на перелом­них етапах розвитку суспільства.

Яким чином співвідносяться поняття „цивільно-військові відносини” і „цивільний контроль над збройними силами”? Перше визначає і ха­рактеризує стан цивільної та військової сфер функціонування держави. Друге – спосіб політичного регулювання і громадського впливу на циві­льно-військові відносини та управління армією. Таким чином, цивільний контроль над збройними силами являє собою зміст і головну частину цивільно-військових відносин (ЦВВ).

Таким чином, цивільно-військові відносини можуть бути визна­чені як поєднання загальних відносин між військовими інституціями в одного боку, та цивільним урядом, неурядовими інституціями, органі­заціями та громадянами – з іншого, ці відносини базуються на формальних і неформальних засадах. Формальні засади регулюються конститу­цією, законами, договорами тощо. Неформальні відносини являють собою альянси та зв’язки на зразок військово-промислових, військово-академічних, військово-культурних тощо. На неформальні відносини чинять ве­ликий вплив національні, цивільні традиції, особливе сприйняття вій­ськовими цивільних а цивільними військовослужбовців.

Військово-цивільні відносини можна класифікувати за наступ­ними ознаками:

v   за соціальним змістом, тобто за інтересами і цілями стосовно суспільства і армії / спільні, відмінні, правові або неправові, гу­манні або антигуманні/;

v   за сферами / політика, економіка, соціальне і духовне життя/;

v   за суб’єктами їх реалізації / індивіди, органи цивільної та військо­вої влади, громадські організації/;

v   за об’єктивним співвідношенням військових і цивільних структур, за ставленням одних до інших / приоритетне становите, диктат, контроль цивільних над військовими/.

В останній час в Україні простежується важливий етап змін цивільно-військових відносин. ............