БІБЛІОТЕКА ЯК ОБ’ЄКТ ЦЕНЗУРНОЇ ПОЛІТИКИ НА УКРАЇНІ У 20-Х РР. ХХ СТ.

Зараз, коли відбувається відродження і розбудова незалежної Української держави, перехід українського суспільства від тоталітаризму до демократії, виникає потреба у переосмисленні історичного минулого радянської доби і таким чином актуалізується проблема аналітичного вивчення механізмів існування тоталітарного радянського режиму. Одним з таких механізмів, на нашу думку, можна вважати бібліотечну цензуру, що застосовувалась більшовиками з моменту приходу їх до влади і до розвалу радянської імперії.

Варто наголосити, що останні роки проблемі цензури, що запроваджувалася у бібліотечну діяльність, присвячені праці, О.Федотової, С.Білокіня, Т.Ківшар, Н.Ашаренкової,

Ківшар Т.І. у монографії „Український книжковий рух як історичне явище (1917- 1923 рр.)” розкриває основні засоби та методи реалізації радянської цензурної політики у бібліотечній справі. Монографія Т.І. Ківшар є суттєвим внеском у розробку проблеми, пов’язаної з запровадженням цензури у бібліотеки України у 1917-1939 р.р.1

Абрамов К.І. у статті „Истоки советской цензуры библиотечного дела” розкриває основні засоби, за допомогою яких цензурні інститути контролювали бібліотечну справу. Він акцентує увагу на розкритті засобів, за допомогою яких здійснювалось очищення книжкових фондів від творів друку, що не відповідали інтересам більшовицької влади, з метою перетворення бібліотек у заклади політосвіти.2

Значний внесок у дослідження проблеми пов’язаної з бібліотечною цензурою, вніс Білокінь С., який у своєму джерелознавчому дослідженні „Масовий терор державного управління в СРСР (1917-1941 р.р.)”, що було видано у 1999 році, висвітлює деякі аспекти впровадження радянської бібліотечної цензури. Дослідник відслідковує механізми терору тоталітарного режиму, показує особливості його дії в бібліотечній справі, а особливо наслідки, які негативно вплинули на розвиток бібліотек України. На основі архівного матеріалу, широкому колі спогадів та інших джерел вчений висвітлює механізми чистки бібліотечних фондів від літератури, що підлягала тотальній забороні.3

Блюм А.В. у монографії „Советская цензура в епоху тотального терора 1929-1959р.р.” (2000 р.), розглядає цензуру як урядову установу, а не як систему більш-менш законних правових установ, які регламентують друковане слово, а також методи та засоби його дії на усі інформаційні установи, в тому числі на бібліотеки. Автор висвітлює політику жорстокої регламентації в сфері масового бібліотечного читання. Аналізує процес чистки масових бібліотек від „контрреволюційної”літератури, що проходила під диктовку Головполітпросвіти у 20-ті роки ХХ ст. У розділі під назвою „Тотальний библиоцид” Блюм А.В. на основі вивчення архівних документів Головліту, циркулярів та зведених списків книг, що вилучались з бібліотек, відображає політику нищення книжкових багатств головлітовськими органами.4

В. Очеретянко основні аспекти даної проблеми розглядає у публікації „Загратовані книги. Становлення партійно - державного контролю над виданням, розповсюдженням та використанням літературу в Україні” (1999 р.). Автор розкриває етапи формування жорсткої системи цензури за розповсюдженням і використанням літератури. ............