Міністерство освіти і науки
Чернівецький національний університет
Реферат
Чернівецькі некрополі
Тоненької Надії
(1-курсу, 121гр.)
Чернівці 2003
Християнські та іудейські цвинтарі – невід’ємна складова частина Чернівців.До цього спричинилися жваві демографічні процеси, течія яких селила в міських мурах різні народи, котрі жили за своїми звичаями, сповідували притаманну їм віру. Тому кожна громада молилася у своєму храмі, відсилала дітей до запровадженої нею школи, ховала померлих на облаштованому її силами цвинтарі.
Розташоване на торговельному шляху Краків – Львів – Коломия – Сучава – Білгород на Чорному морі, головне місто буковинського краю приймало до себе представників різних народів. У ньому мешкали українці та румуни, німці та євреї, поляки та вірмени, угорці, чехи, словаки, словенці, турки, татари, греки, росіяни . Ці динамічні спільноти наклали свій відбиток на історичний розвиток Чернівців, залишили немалий спадок по собі. Цвинтарі без сумніву одна з його ознак.
Досі спеціалізованого і кваліфікованого дослідження чернівецьких некрополів не проводилося, хоча окремі згадки про кладовища міста зустрічаються у краєзнавчих працях місцевих істориків, як-от Ф. А. Віккенгаузера, Ф. Ціглауера, Р.Ф. Кайндля, І. Гроніха, О. Масана та І.Чеховського
Історична традиція розпорядилася так, що при кожному чернівецькому християнському храмі існував цвинтар, на якому покоїлися приналежні до нього віруючі. Ховали всіх, не звертаючи уваги на те, помер небіжчик природною смертю чи від якоїсь інфекційної хвороби, що часто-густо тягнуло за собою спалахи в місті різних епідемій. Така ситуація зберігалася в Чернівцях до 70-их років ХYІІІ століття. Після підписання Кючук-Кайнарджійського мирного договору, що завершив російсько-турецьку війну 1768-1774 рр., Буковина, котра досі входила до складу Молдавського князівства, відійшла до Австрійської імперії
У першій половині ХІХ ст. спостерігається значний приплив до Чернівців нових жителів, чисельність яких зростала. Вони безкоштовно отримували земельні наділи, кредити під забудову тощо.
Хоч Чернівці зростали, але вони довго залишалися невпорядкованими. І як наслідок, у місті виникла серйозна санітарно – епідеміологічна проблема, пов’язана зі спалахом холери на Буковині, а всі кладовища знаходилися в межах міста, що було дуже небезпечним для його мешканців. У зв’язку з цим підшуковуються місця, зручні для облаштування кладовищ, які були б безпечні із санітарно-епідеміологічних міркувань.
У 1848 р., коли громадськість міста звернулася до муніципалітету з проханням перенести місця поховання євреїв на інші пристосовані для цих цілей ділянки, виникло питання стосовно старого християнського кладовища, яке було переповнене і знаходилося близько від помешкань. У квітні 1850 р., згідно з рішенням Буковинської окружної управи, була створена спеціальна комісія, що складалася із представників усіх існуючих тоді у Чернівцях релігійних конфесій, якій дали доручення розглянути справу щодо переносу і розширення кладовищ. 25 вересня 1855р. крайовий начальник Вінклер домагався розташувати кладовища для померлих від холери на пагорбі Гореча і в кінці гори Домінік. У 1866р. на Горечі розмістили такі кладовища : Римо-, греко- та вірмено - католицьке ; Православне ; Євангелістське ; Іудейське .
Ще в 1831 р. ............
