Діалог Платона "Бенкет"
«Бенкет» Платона настільки повний (як і «Федр»), усякого літературного, риторичного, художнього, філософського (і, зокрема, логічного) змісту, що більш-менш повний аналіз цього діалогу вимагає цілого великого дослідження. Загальна думка всіх дослідників щодо часу створення цього діалогу зводяться до того, що тут перед нами виступає зрілий Платон, тобто діалог відноситься приблизно до середини 80-х років IV століття до н.е., коли авторові було вже за сорок років. Ця зрілість позначається на логічних методах діалогу. Узагалі говорячи, Платон з великим небажанням пускався в чисто абстрактну логіку. Ця остання завжди таїться в нього під покривом символічних образів. Але, задаючи собі питання, у чому ж полягає основна логічна конструкція «Бенкету» і намагаючись витягти неї з найбагатшої художньої тканини діалогу, найбільш вірним, мабуть, було б звернути головну свою увагу на зображене тут сходження від матеріального світу до ідеального.
Платон висунув поняття ідеї (або «ейдоса») у більш ранніх діалогах. Однак у самому змістовному з них, «Федоне», якщо підійти до нього з усією логічною строгістю, Платон усе ще обмежується майже тільки вказівкою на самий принцип необхідності визнати для всякої речі (у тому числі для душі і життя) також і її ідею. Але для характеристики душі і життя, а особливо для навчання про безсмертя душі, цього було малувато. Адже і всяке незначне, і існуюча лише в плині незначного часу річ теж має свою ідею, проте такі речі тимчасові і знищити них нічого не коштує. На стадії навіть «Федона» Платон далеко ще не використовує всіх логічних можливостей, що виникли у філософів після того, як він розрізнив річ і ідею речі.
Що стосується «Бенкету», те Платон використовує тут, принаймні, одну дуже важливу можливість, а саме тлумачить ідею речі як межа її становлення. Поняття межі добре відомо не тільки нинішнім математикам, воно було гарно відомо і Платону. Він знав, що відома послідовність величин, що зростає по законі, може бути продовжена в нескінченності і може як завгодно близько підходити до основній межі, проте ніколи його не досягати. От це тлумачення ідеї речі як її нескінченна межа і складає зміст діалогу «Бенкет».
Цим діалогом Платон зробив значний внесок в історію логіки, але, будучи поетом і міфологом, ритором і драматургом, Платон наділив це вічне прагнення речі до її межі в те, що з усіх побутових облич більше відрізняється нескінченним прагненням, і прагненням максимально напруженим, а саме відніс його до області любовних відносин: любов адже теж є вічне прагнення і теж має завжди визначену мету, хоча і досягає її досить рідко і ненадовго.
Діалог «Бенкет» належить до того жанру застільних бесід, яким поклав початок Платон і які мали аналогії не тільки на грецької, але і на римському ґрунті, не тільки в літературі античності, але й у християнській літературі періоду становлення Середньовіччя.
Теми застільних бесід згодом мінялися, сама ж бесіда являла собою другий етап бенкету, коли після рясної їжі гості зверталися до вина. За чашею вина загальна розмова мала не тільки розважальний, але і високоінтелектуальний, філософський, етичний характер. Розваги зовсім не заважали серйозній бесіді, лише допомагали наділяти неї в легку напівжартівливу форму, що гармоніювало з обстановкою.
Платоновський «Бенкет» віддавна був віднесений не без підстави до етичних діалогів. ............
