Вступ

1. Писемні історичні джерела

2. Документальні історичні джерела

3. Оповідні історичні джерела

4. Визначення дійсності документальних та оповідних писемних джерел

Висновки

Список використаної літератури

Вивчення історії, ґрунтується на історичних джерелах, дослідженням яких займається спеціальна наукова дисципліна — джерелознавство. Під історичними джерелами розуміються всі пам'ятки минулого, які свідчать про історію людського суспільства. Історичні джерела слід відрізняти від історичного дослідження, написаного на основі аналізу джерел. У науці розрізняють п'ять основних типів історичних джерел:

1.         речові — пам'ятки матеріальної культури — археологічні знахідки (знаряддя виробництва, предмети побуту, монети тощо), архітектурні пам'ятники;

2.         етнографічні — пам'ятки, в яких знаходимо дані про характер і особливості побуту, культури, звичаїв того чи іншого народу;

3.         лінгвістичні джерела, тобто дані з історії розвитку мови;

4.         усні джерела — народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, народні прислів'я, приказки та ін.;

5.         писемні джерела, які є основою історичних знань.

Важливими джерелами є дані побуту, вдач, звичаїв, які нерідко відсутні в письмових джерелах і збираються етнографією; дані мови, досліджувані лінгвістикою, і усні джерела - билини, казки, пісні, прислів'я й т.п., досліджувані фольклористикою. Окремі джерела лише умовно можуть бути віднесені до тієї або іншої групи. Так, деякі етнографічні джерела вивчають і археологія й етнографія; антропологічні джерела стоять на грані природознавства й історії. Розвиток суспільства постійно веде до особливо швидкого розширення різновидів письмових і виникненню зовсім нових видів джерел. Наприклад, винахід і використання звукозаписних фото- і кіноапаратів привело до утворення особливої групи кіно-, фоно- і фотоматеріалів.

Писемні джерела, як рукописні (на камені, бересті, пергаменті, папері та ін.), так і друковані більше пізніх історичних періодів, становлять найбільш масову групу джерел. Вони різняться за своїм походженням (матеріали державних, вотчинних, фабрично-заводських, відомчих, особистих і інших архівів), змістом й призначенню (статистико-економічні матеріали, юридичні акти, діловодні документи, законодавчі пам'ятники, дипломатична й військова документація, судово-слідчі справи, періодична преса й ін.).

Писемні джерела, в свою чергу, можна поділити на дві основні групи:

-          актові матеріали — джерела, що є наслідком діяльності різних установ, організацій і офіційних осіб: грамоти, договори, протоколи, циркуляри, накази, статистичні дані, стенограми і т.п.;

-          оповідні пам'ятки — літописи, спогади, щоденники, листи, записки, публіцистичні, економічні, літературні та інші твори.

1. Писемні історичні джерела

Чільне місце в історичній науці посідають писемні джерела. Саме вони становлять основу переважної більшості наукових праць в Україні.

Видова розмаїтість письмових джерел по всесвітній історії наступна:

·          літописи (наприклад, "Повість минулих літ"),

·          законодавчі акти (укази, універсали, закони),

·          ділова документація (протоколи, звіти установ, службове листування тощо),

·           приватні акти,

·          періодична преса (газети, журнали, листівки),

·          статистичні джерела (ревізії, переписи населення, статистичні зведення),

·          документи особового походження (приватні листи, мемуари, щоденники, автобіографії),

·          літературні пам’ятки (наприклад, "Повчання дітям" Володимира Мономаха).

·          публіцистика,

·          політичні твори,

·          наукові праці.

Але всі вони поділяються на дві великі групи (або "роди"):

1. документальні;

2. оповідні (або наративні).