Реферат
ДІЯЛЬНІСТЬ МИКОЛИ ВАСИЛЕНКА В РЕДАКЦІЯХ КИЇВСЬКИХ ГАЗЕТ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.
Вагоме місце в подіях українського національного руху кінець. ХІХ--перших десятиліть ХХ ст. посідали українські історики. В літературі вже поставлено питання як про їх особисту практичну роль у різних секторах тогочасного політичного процесу, так і про співвідношення їхніх суто професійних, історіософських та політичних дискурсів (праці В.Масненка про М.Грушевського та В.Липинського, Я.Пеленського про В.Липинського, Д.Буріте про Д.Дорошенка, В.Яремчука про О.Малиновського та ін.).
На нашу думку, у цьому сенсі багато цікавих відкриттів для дослідження загальної проблеми „українські історики та національний рух” може принести вивчення постаті знаного історика та громадсько-політичного діяча Української революції Миколи Прокоповича Василенка (1866 - 1935). На сьогоднішній день в спеціальній літературі не достатньо розробленим залишається питання не тільки роль М.Василенка в суспільно-політичному житті України на зламі ХІХ і ХХ ст. (маємо лише науково-популярну працю В.Вороненка, Л.Кістерської, Л.Матвєєвої, І.Усенка “Микола Прокопович Василенко” (К., 1991)), а й еволюції його світогляду, взаємовпливу між національними, політичними, а отже й історичними візіями та досвідом безпосередньої активної участі в бурхливих подіях української історії - революції 1905 р., післяреволюційної реакції, національно-державному будівництві 1917-1919 рр.
Мета, яку ставимо в цій розвідці, - дослідити громадсько-політичну діяльність М.Василенка в 1904-1910 рр., домінуючим напрямком якої було співробітництво в опозиційній пресі і реконструювати на основі тодішніх публікацій історика, які містились винятково на сторінках київських опозиційних газет, його політичний і національний світогляд того часу.
При написанні статті використано публікації Миколи Прокоповича в газетах „Киевские отклики”, „Киевские отголоски”, „Отголоски жизни”, „Киевские вести”, „Киевская мысль” за 1904-1909 рр. Також автор послуговувався документами особистого походження (спогади М.Василенка, епістолярії), більшість з яких є неопублікованими та зберігаються в таких архівосховищах, як Інститут Рукопису Національної бібліотеки України ім. М.Вернадського НАНУ та Центральний державний ахів-музей літератури і мистецтва України.
Навесні 1904 р. газету “Киевские отклики” вирішила купити в братів Александровських група київських громадських діячів, серед яких були І.Лучицький, М.Василенко, Л.Личков, В.Александровський і ін. 9 березня 1904 р. видавництво “Киевских откликов” перейшло до В.Александровського1. Редактором газети став І.Лучицький. 25 березня було оголошено новий перелік співробітників газети, серед яких був і Микола Прокопович.2 Незабаром газета ще раз змінила власників. 20 травня вона перейшла в спільну власність групи київських вчених та громадських діячів на чолі з І.Лучицьким, Е.Ківлицьким та М.Василенком.3 На початковому етапі газета виходила “де факто” без цензури, у фінансовому плані справи йшли відносно непогано, хоча борги продовжували зростати.
Увесь час Микола Прокопович брав активну участь у виданні газети. Думки про неї не полишали його навіть тоді, коли він полишав Київ. Підтвердженням цього є лист, який М.Василенко написав Е.Ківлицькому 21 серпня 1904 р., коли від’їжджав на короткий відпочинок в Есмань. ............
