Реферат

Джерелознавство до ХІХ ст.

Кожна гуманітарна наука, наукова галузь, навчальна дисципліна базуються на власній джерельній базі — комплексі, сукупності джерел, то становлять основу наукового дослідження. Має власну джерельну базу й історична наука — сукупність джерел історичного пізнання. Згадаймо широко вживані поняття — археологічні джерела, археографічні джерела, етнографічні джерела, архівні джерела, історіографічні джерела тощо. Незважаючи на цілковиту своєрідність і неповторність цих джерельних комплексів, усі вони є органічною частиною великої спільності — джерельної бази історичної науки. Проблеми дослідження джерельної бази історичної науки, встановлення її повноти, закономірностей створення й функціонування, теорії та практики використання в наукових історичних дослідженнях становлять основу джерелознавчих знань, фундамент науки джерелознавства.

Історичне джерелознавство — це спеціальна галузь наукових історичних знань, яка вивчає походження історичних джерел, теорію і методику їхнього використання в історичних дослідженнях, склад, структуру й функціонування джерельної бази історичної науки,

Новітня історіографія розглядає джерелознавство не тільки як структуровану систему знань історичної науки, а й як дослідницький метод, що включає джерелознавчий аналіз та джерелознавчий синтез.

Як система наукових знань, історичне джерелознавство почало складатися в епоху Просвітництва, коли нагромаджені людством історичні знання набули характеру науки, хоча її витоки сягають античних часів. З розвитком історичної науки, розширенням кола використовуваних нею джерел, розвивалося й удосконалювалося джерелознавство, приходило й утверджувалося розуміння необхідності критичного ставлення до джерел. Аналітичний підхід до джерелознавства як до системи знань про джерельну базу історичної науки і методи дослідження джерел дає можливість виявити його складну структуру, виділити його основні компоненти. Джерелознавство включає в себе передусім теорію і джерелознавчу практику.

Теорія джерелознавства — це сукупність систематизованих узагальнюючих знань про його предмет, об'єкт, завдання, методологічні принципи, структуру та місце в історичній науці. Джерелознавча практика — це безпосередній пошук, виявлення і вивчення конкретних груп джерел з метою визначення їхньої інформативної цінності, а також практичне використання почерпнутих відомостей в конкретних історичних дослідженнях, тобто та робота, яку виконує кожен історик, опрацьовуючи певну проблему. В предметному відношенні у джерелознавстві можна виділити джерелознавство окремих історичних наук (наприклад, всесвітньої історії, історії України) або історичних епох (античні джерела, джерела середньовіччя), у проблемному плані — джерелознавство окремих проблем науки (джерела з історії культури, державності).

Як спеціальна галузь історичної науки джерелознавство спирається на загально історичну теорію й методологію, сукупність засадних методів і принципів історичної науки. Ці загальні принципи й методи на основі теорії і практики джерелознавства конкретизуються в регулятивних настановах і принципах (правилах) роботи з джерелами й реалізуються через відповідні методи, прийоми й дослідницькі операції, що в сукупності й складають методологію наукового опрацювання джерел. ............