Зміст
Вступ
1. Економічний розвиток елліністичного Єгипту
1.1 Розвиток сільського господарства
1.2 Ремесло та торгівля
2. Соціальна структура єгипетського суспільства часів еллінізму
2.1 Заможні верстви, жерці
2.2 Царські землероби та раби
3. Політичний і культурний розвиток елліністичного Єгипту
3.1 Адміністративне управління та зовнішня політика
3.2 Культура елліністичного Єгипту
Висновки
Список використаної літератури
Вступ Є епохи у всесвітній історії, які особливо насичені соціальними і політичними змінами і виявляються особливо плодотворними в плані подальшого розвитку. До числа таких епох древності повинен бути віднесений період еллінізму. Сам термін "еллінізм" було введено в науковий обіг в 30-х рр. ХІХ ст. німецьким істориком Йоганом Густавом Дройзеном. Він перший зайнявся серйозним вивченням післякласичної історії греків і словом "еллінізм" позначав процес всесвітньо-історичного значення – "розповсюдження грецького панування і освіченості серед відживших культурних народів". Іншими словами, еллінізм, по Дройзену, може бути визначений як час проникнення грецької зброї та грецької культури на Схід – до того моменту, коли Рим, насунувшись на греко-македонський світ з заходу, положив кінець незалежному існуванню цього елліністичного світу.
В хронологічному відношенні еллінізм – це період з середини IV і до останньої треті І ст. до н.е.
В новий час історія еллінізму досить скоро стала предметом самого інтенсивного дослідження. Окрім природного інтересу до такого важливого періоду древньої історії, увагу до історії еллінізму в більшій мірі відіграло надходження нових матеріалів, зокрема археологічних, які з’явилися в кінці ХІХ початку ХХ століть. Наявність нових епіграфічних та папірологічних документів дало змогу не тільки з більшою повнотою відтворити складну та заплутану політичну історію еллінізму, але і плодотворно дослідити різні аспекти елліністичної цивілізації – соціально-економічні відношення, життя міських та сільських общин, політичні структури, тенденції і досягнення культурного розвитку.
Інтерес до політичної історії і політичних форм еллінізму надовго став визначальним для німецької історіографії. Після Дройзена на рубежі ХІХ-ХХ ст. політичну історію еллінізму інтенсивно розробляли Белох К.Ю., Керст Ю., після першої світової війни – Вількен У., Берве Г., Бенгтсон Г., а після другої - окрім названих Берве та Бенгтсона ще й Шахермейр. Свій внесок в розробку політичної історії еллінізму зробили на Заході і представники інших національних шкіл. Англійські вчені займались історією Александра (Тарн В.В.) та окремих елліністичних монархій – Птолемеїв (Магаффі Дж.), Селевкідів (Бевен Е.), Антигонідів (Тарн В.В., Волбенк Ф.), Лагидів і Селевкидів (Буше-Леклерк А.). Англійцю Кері М. та французу Вілю Ед. належать огляди елліністичної історії в епоху діадохів та епігонів.
Разом з вивченням "зовнішньої", політичної історії еллінізму, з розширенням джерельної бази та поглибленням історико-соціологічних досліджень почалася розробка інших аспектів цього періоду – соціально-економічного розвитку, культури, цивілізації в цілому. Тут як раз багато було зроблено англо-американськими та французькими вченими, які в дусі своїх національних шкіл, більш схильні до вивчення соціально-економічних відношень та проблем цивілізації. ............
