Починаючи з часів Давньої Русі питання сім`ї та шлюбу знаходилось під юрисдикцією Церкви. Існувала тільки церковна форма шлюбу.
Демократизація сімейного законодавства в Росії почалася в епоху Олександра II. 19 квітня 1874 року були видані Правила, за якими було дозволено реєструвати шлюби в поліцейських дільницях.
Новим етапом в розвитку сімейного права стало введення більшовиками нової форми шлюбу, це сталося 20 грудня 1917 року. [1]
Протягом останніх років стала помітною тенденція до збільшення осіб, які не перебувають в зареєстрованому шлюбі, але проживають спільно.
Суспільство перестало ставитись до цього з упередженням і майже звикло до такого явища, тим паче, воно зовсім не нове в історії людства. Фактичні шлюбні відносини людей, які не могли вступити в законний римський шлюб (різне громадянство чи стан), дістали назву конкубінат. Йшлося про стійке співжиття чоловіка і жінки з наміром утворити сім'ю, а не короткочасний тимчасовий зв'язок, який суворо притискувався з часів Августа (ряд суворих законів, спрямованих на зміцнення моральних підвалин сім'ї, переслідування перелюбства, особливо з боку жінки). Конкубінат практично не мав ніяких правових наслідків. Діти, народжені в конкубінаті, не набували імені й статусу свого батька, не мали права на аліменти, не могли стати спадкоємцями після його смерті, не одержували статусу шлюбних дітей, на них не поширювалась батьківська влада. Жінка в таких відносинах не поділяла громадського становища і соціального стану свого фактичного чоловіка та ін.
Насамперед важливо звернути увагу на те, що поняття „громадянський шлюб”, яке досить широко використовується нині в суспільстві, не є синонімом „фактичного шлюбу”, оскільки розуміння зазначеного поняття як незареєстрованого шлюбу помилкове. Поняття „громадянський шлюб”, навпаки, означає шлюб, оформлений в органах державної влади, проте без участі церкви. Ця відмінність закладена історично. На підставі виданого 20 лютого 1919 року Декрету Рад наркому України законним став визнаватися шлюб, укладений в органах державної влади, а шлюб, що укладався за релігійним обрядом, більше не створював правових наслідків. За змістом згаданого джерела зареєстрований шлюб називався „громадянський шлюб”. Очевидно, перекладаючи цю назву українською мовою, слід було б говорити про „цивільний шлюб”. Отже, громадянський шлюб не слід плутати з фактичним.
Зараз поняття фактичних шлюбних відносин поширилося на ті сімейні союзи, які не визнані не тільки церквою, а й державою. Мається на увазі те, що виникнення спільного бажання в чоловіка й жінки – це тільки перший крок на шляху до становлення законного шлюбу. Для укладення останнього ще потрібно виконувати ряд умов, дотриматися встановленого спеціального порядку та здійснити державну реєстрацію шлюбу.
Отже, не сьогодні відносини між чоловіком і жінкою можна назвати фактичним шлюбом, коли по-перше, пара проживає на одній території, по-друге, веде спільне господарство і, по-третє, не реєструє свої відносини в органах державної влади. [2]
Найбільш активною прихильницею надання юридичної сили фактичним шлюбам є сучасна російська дослідниця Н. Тарусіна, яка вважає, що основоположний принцип шлюбного права про визнання лише зареєстрованого шлюбу давно пора поставити під сумнів [3, с. ............
