ФІЛОСОФІЯ ТА НАУКА ПРО ПРИЧИНИ РЕЛІГІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДЕЙ

філософія причина релігія діяльність творчість

Хоч шляхи, якими люди приходять до релігії, не однакові, в їх розмаїтті можна виявити загальне. Потреби, що спонукають людей до релігійної творчості, можна розділити на дві групи – потреби надіндивідуальні, суспільні (системні) – потреби в регулюванні відносин між людьми, та потреби індивідуальні, потреби в саморегулюванні поведінки, в розраді, компенсації свого безсилля.

Навіть сьогодні, на рівні буденної свідомості, поширені спроби пояснити виникнення та існування релігії обмеженістю знань віруючих, їх неуцтвом. Прибічники таких поглядів не розуміють своєрідності такого суспільного явища як ідеологія, різновидом якої є релігія. Потреби та інтереси людей не зводяться до пізнавальних. Зокрема, існують інтереси організаційні, емоційні. Релігія створюється людьми не стільки для задоволення пізнавальних потреб і інтересів, скільки для виправдання або заперечення суспільних порядків, задоволення організаційних та емоційних потреб і інтересів. Уявити собі, що таке ідеологія, можна на ряді прикладів з історії суспільної думки. Земляки давньогрецького філософа були здивовані та обурені тим, що філософ мав нахабство заперечувати існування богів всупереч тому, що мав можливість на стінах храму прочитати численні прізвища тих, хто дякував Богові за порятунок під час аварій кораблів. Якою була реакція філософа? Він лише поцікавився: “А де прізвища тих, хто благав Бога про порятунок, але потонув?”. Переконаного віруючого така постановка питання не приголомшить. Віруючий може відповісти: “Потонули саме ті, кого Бог не вважав необхідним рятувати, хто порушував його волю, грішив”. Ідеологія взагалі, релігійна зокрема, на відміну від науки, не намагається узагальнити всю відому сукупність фактів. Вона розподіляє факти на корисні і шкідливі. Перші приймає до уваги, узагальнює, другі не помічає, ігнорує або дає їм таку інтерпретацію, що відповідає інтересам творця або прихильників ідеології. Ідеологія асимілює, успадковує з накопиченого суспільством знання лише те, що їй корисно, відповідно – відкидає те, що вступає у протиріччя з її інтересами. Ідеологія намагається обмежити свободу наукового або філософського дослідження, якщо їх результати зачіпають її інтереси.

За сповідальним визнанням Канта: “Ніхто не примусить мене сказати протилежне тому, що я думаю, але я не наважусь сказати все, що я думаю”, приховується не тільки обережність, а і усвідомлення, що свобода – це не свавілля, але тут безумовно є і обережність. Вміння вичекати, до певного часу “тримати язика за зубами” – це політична, ідеологічна, а не наукова цінність. Якби Лютер зі своїми антикатолицькими тезами “висунувся” трохи раніше, він не став би ідеологом нового релігійного напрямку, його б знищила інквізиція. Відомий вислів Тертуліана: “Нам після Христа не потрібна ніяка допитливість (тобто філософія – М.А.), після Євангелія – ніякі дослідження. Філософи – патріархи єретиків” яскраво висвітлює прірву між ідеалами науки та ідеології, вказує на принципову відмінність їх соціальних функцій. Соціальна функція будь-якої ідеології, зокрема релігійної, полягає, на відміну від науки, не стільки в пізнанні, дослідженні суспільства, скільки в забезпеченні його практичного функціонування та розвитку. ............