Філософія економіки як основа формування стратегій соціального управління
У другій половині ХХ ст. розвиток філософського знання відзначився диференціацією та формуванням деяких специфічних напрямків дослідження. Основи цієї диференціації були закладені ще в межах теоретичного спадку баденської школи неокантіанства, в контексті якого було сформовано загальні принципи філософії культури як специфічної галузі дослідження та здійснено обґрунтування ціннісного плюралізму як джерела якісно нових тематично конкретизованих напрямків філософського поступу.
Одним із таких теоретичних відгалужень та актуальним сьогодні напрямком соціальних досліджень є філософія економіки як самостійна галузь соціального знання, окреслена власним змістом, сутністю та функціями. Основні сучасні концепції філософсько-економічної галузі соціальних досліджень ґрунтовно представлені в контексті таких провідних соціально-філософських напрямків, як неолібералізм, концепція постіндустріального суспільства, філософія глобальних проблем та комунікативна парадигма філософування. Зокрема, основним проблемним полем досліджень в концепції постіндустріального суспільства є науково-теоретичний та соціально-практичний потенціали так званої постіндустріальної економіки або "економіки, заснованої на знанні", основні дослідження в галузі якої сконцентровано в теоретичному доробку Д. Белла, М. Кастельса, Е. Тоффлера, В. Іноземцева та інших видатних представників філософської думки другої половини ХХ ст.
Так, російський дослідник В. Іноземцев, виявляючи своє ставлення до західних концепцій постіндустріального суспільства, наголошує, що, для сучасних варіантів постіндустріального господарства дійсно є характерним якісно новий лімітуючий фактор виробництва. Іноді таким фактором вважають інформацію, але, з його точки зору, це не зовсім правильно, оскільки, "інформація не може бути застосованою, не будучи усвідомленою" [1, 361].
Таким чином, за В. Іноземцевим, інформація для того, щоб включитися в процес виробництва, має втратити свою об'єктивовану форму і набути форми суб'єктивної, тобто модифікуватися з інформації в знання. В результаті цього "власники знання стають de facto основним виробничим класом в постіндустріальній економіці" [1, 361-362], тобто в контексті філософського аналізу сучасних соціальних реалій саме знання як особливий елемент економічної культури суспільства набуває виняткового значення в процесі соціального виробництва, і в такий спосіб постає як основа соціального поступу.
Свідченням на користь такого твердження є, зокрема, і той факт, що серед найбільш ґрунтовно розроблених проблем філософсько-економічної думки в контексті філософії неолібералізму, що також спирається на принцип визначення знання як основного чинника економічного та соціального розвитку, особливого значення набула концепція індивідуальної економічної свободи (Л. Мізес та Ф. Гаєк). Ця концепція виникла на фундаменті теорії дисперсії соціального знання, зміст якої зводиться до розкриття сутності ефекту неоднорідного розсіювання знання у суспільстві. Згідно з цією концепцією, знання як рушійна сила соціально-економічного розвитку часто має неформальний, інтуїтивний характер, що свідчить про неможливість ефективного конструювання соціально-економічної системи, означеного ієрархічною системою цілей, у межах якої зазвичай не враховується потенціал розсіяного у суспільстві системного знання.
Виходячи з цього, функціонування вільного суспільства можливе лише у формі практичної реалізації в економічній сфері системи неоднорідного соціального знання. ............
