РЕФЕРАТ
Функції і місце ціннісних орієнтацій в структурі особистості
2010
Визначення місця і функцій ціннісних орієнтацій в цілісній структурі людини вимагає, в першу чергу, звернутися до проблеми розкриття психологією структури особистості. Це актуально з двох причин. По-перше, як справедливо відзначав Р.Кеттел: “... у психології ніколи не відчувалося нестачі в теоріях особистості”, що призвело до такої ситуації, коли “невеликі ростки точно сформульованих гіпотез легко губляться у буйних заростях неперевірених, але грандіозних теорій” . По-друге, знову ж таки справедливою можна вважати точку зору Б.С.Братуся, що “найтонша й сучасна підміна – підміна людини особистістю, спроба виведення з неї самої основ людського життя, певний персоноцентризм, успішно насаджуваний і психологією”.
Протягом останнього десятиліття з’явилося багато узагальнюючих досліджень, котрі продовжують традицію, на якій наголошує Б.С.Братусь. Серед них фундаментальна монографія Л.Х’єлла і Д.Зіглера.
На основі аналізу головних напрямків ці автори зробили протилежний Р.Кеттелу висновок, що “теорії особистості – це ретельно вивірені умовиводи чи гіпотези про те, що являють собою люди, як вони поводяться і чому вчиняють саме так, а не інакше” [1]. Другу половину ХХ століття вони називають “наступом ери персонології”.
Підміна людини особистістю простежується, коли Хьєлл і Зіглер відповідають на питання – “Що таке особистість?”. Відзначивши, що з самого початку в поняття “особистість” було включено зовнішній, поверхневий соціальний образ, який приймає індивідуальність, граючи певні соціальні ролі – якась “личина”, суспільна особа, звернена до оточуючих, – вони підсумовують: такий погляд співпадає з думкою сучасного непрофесіонала.
Щодо професіональних визначень, то автори іменують особистістю “самість” у концепції К.Роджерса, “пропріум” – Г.Олпорта, “життєвий досвід” – Д.Келлі, “риси людини” – Р.Кеттела, “паттерн неперервної взаємодії особи, поведінки і ситуації” у концепції А.Бандури тощо.
Виходячи з відмінностей у наведених тлумаченнях відносно сутності особистості Хьєлл і Зіглер роблять висновок, що її зміст багатозначніший, ніж уявлення первинної концепції “зовнішнього соціального образу”. Особистість несе в собі щось важливіше, істотніше та більш стійке. Спільними для більшості теоретичних визначень особистості вони називають: індивідуальність; абстрактність, яка ґрунтується на висновках, отриманих внаслідок спостереження за поведінкою людини; еволюційний процес розвитку в якості суб’єкта під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників; представленість характеристиками, відповідальними за стійкі форми поведінки.
Дуже суперечливий висновок. До цієї думки приводить уже згадуваний нами А.Ребер у своїй статті “Особистість” [2].
Цим терміном він позначає один з класичних “заголовків глави” в психології, маючи на увазі, що цей термін настільки складний для визначення і так широко вживається, що мудрий автор використовує його як назву глави і потім вільно пише про це, не приймаючи на себе ніякої відповідальності за ці визначення, якщо вони і наведені у тексті. Ребер наводить такий факт: “Г.Олпорту, починаючи з 1927 року, вдалося зібрати понад 50 різних визначень особистості з літератури і тільки небесам відомо, скільки їх можна знайти сьогодні” й тому характеризує цей термін не дефініційно, а відповідно до його ролі в теорії особистості.
На його думку, це кращий підхід, тому що значення поняття “особистість” для кожного автора залежить від його теоретичної спрямованості й емпіричного інструментарію для оцінки і перевірки теорій. ............