Вступ

Розділ 1. Найманство та рабство в Древній Греції

Розділ 2. Господарський механізм античного рабства Древньої Греції

2.1 Господарський механізм класичних рабовласницьких держав на І стадії розвитку античного рабства

2.2 Господарський механізм ІІ (класичної) стадії рабовласницької економіки античного світу

Розділ 3. Особливості економічного розвитку Древньої Греції

3.1 Причини раннього економічного розвитку й особливості економічної системи грецького рабовласництва

3.2 Криза грецького рабовласництва

Висновки

Список літератури

Вже в доісторичний гомерівський період рабство існувала як установа. Переможець звертав військовополонених у рабів, продавав їх або за відомий викуп відпускав на волю. Морський розбій також з'єднувався з численними випадками звертання в рабство. Рабів було, однак, не дуже багато; вони по перевазі зосереджувалися в домашньому побуті і складали предмет розкоші. Поводження з рабами було досить м'яке, тому що "усі класи суспільства знаходилися майже на одному рівні смаків, почуттів і утворення" (слова Грота). Крім того, більшість рабів у цю епоху виходило шляхом воєн грецьких племен із грецькими ж, що не могло не мати впливу на відношення панів до рабів. Іноді самі добродії працювали поряд з рабами. Останні часто користувалися довірою своїх панів; за довголітню і старанну службу їх нерідко відпускали на волю, нагороджуючи маєтками. Тільки положення деяких рабів (наприклад, алетрид - рабинь, що розмелювали зерно на ручних млинах) було дуже важке.

З часом простота життя зникає і між панами і слугами відкривається ціла безодня. Число рабів поступово дійшло до дуже великих розмірів, хоча точних цифр установити не можна. В одній Аттиці, по Афинею, їх було (309 р. до н.е. ) до 400 000, але деякі вчені зводять це число до 120 000. Усього імовірніше, що відношення вільних громадян до рабів (не вважаючи метеків, положення яких було зовсім особливе, як і положення ілотів у Спарті, гімнетів в Аргосе, коринефорів у Сикіоне, мноїтів і клеротів на Криту, пенестів у Фессалії і т.д. ) було: 1:3.

В Афінах не було майже жодної родини, навіть і дуже бідної, яка не володіла хоча б одним рабом. У багатих людей рабів було не менш 50. За словами Ксенофонта, у рудниках деяких громадян працювало по 300, 600 і навіть 1000 рабів. Ще більше було рабів у Коринфі і Эгине (по Атенею - 460 000 і 470 000). За ними по чисельності рабів випливали Мегара, Хиос, Родос, Милет, Фокея, Тарент, Сибарис, Кирена. Навіть в Аркадієві, при відсутності промисловості, торгівлі і мореплавства, число рабів доходило до 300 000. Джерела рабства, загалом, були ті ж, як і скрізь: природний приріст, війна, морський розбій, викрадення дітей, торгівля рабами, продаж дітей (що практикувалася усюди, крім Афін) і підкидання їхній (дозволене скрізь, крім Фив), звертання в рабство неспроможних боржників; крім того, закон визнавав рабами вільновідпущеників і метеків, що не виконали своїх обов'язків стосовно держави, а також іноземців, обманом присвоивших собі права громадянина. Купували рабів у Сирії, Понте, Фрігії, Лідії, Галатії, Пафлагонії, Фракії, Єгипті, Ефіопії. Найбільш важливими ринками для работоргівлі були Кіпр, Самоз, Ефес, Хіос і Афіни. Згодом усіх них затьмарив Делос, де щоденний оборот доходив до 10000 рабів. ............