Гуманістичні теорії розвитку культури Е.Фромма і А.Маслоу
Відчуження як риса сучасної культури
По Фромму, культурне, людське починається там, де кінчається природне, і воно корениться в специфіці людського існування, у відносинах людини до миру й суспільства, культурі в цілому. Подвійність людини як природної й надприродної істоти визначає основну історичну дихотомію разом із прагненням людини як мислячої істоти до волі й незалежності в ньому живе потреба до безпеки (втеча від волі), задоволення якого приймає в історії різні форми. Сполучною ланкою між індивідом і культурою служить соціальний характер. Пануючим типом такого характеру обумовлюється своєрідність культури. У формуванні соціального характеру Фромм значну роль відводить страху, що витісняє в несвідоме риси, несумісні з культурними нормами даного суспільства.
Е. Фромм думає, що людина як біологічна істота боїться смерті, а як культурна - самотності. Історичні форми соціального характеру Е. Фромм зв'язує з типами відчуження. Поняття відчуження має важливе значення при аналізі конкретних типів соціального характеру в європейській культурі раннього капіталізму й більше пізніх епох. Е. Фромм виділяє накопичуваний тип, що сполучить у собі скнарість, завзятість і педантизм; експлуататорський тип, що реалізує себе лише через руйнування об'єкта своїх відносин, і пасивний тип, що характеризує індивідів на протилежному суспільному полюсі розвитку. Самим же головним у зміні культури нової епохи (капіталізм) Э. Фромм уважає зміни психологічного відношення людей до миру, основний зміст яких - відчуження.
У процесі культурних змін, що відбувалися в Європі в XV - XVI ст. і трохи пізніше, людина стала більше незалежною і вільною, «але при цьому вона звільняється від зв'язків, що дали їй почуття впевненості й приналежності до якоїсь спільності. Вона уже не може прожити все життя в тісному куту, центром якого була вона сама: світ став безмежним і загрозливим... ЇЇ відносини з побратимами, у кожному з яких вона бачить можливого конкурента, придбали характер відчуженості й ворожості; вона вільна - це значить вона самотня, ізольована, їй загрожують із усіх боків... Рай втрачений назавжди; індивід стоїть один, віч-на-віч із усім миром, безмежним і загрозливої. Нова воля неминуче викликає відчуття непевності й безсилля, сумніву, самітності й тривоги».
З розвитком ринкових відносин почуття ізоляції й безпорадності лише підсилюються. «Конкретні зв'язки одного індивіда з іншим, - пише Е. Фромм, - втратили ясний людський зміст, придбали характер маніпуляцій, де людина розглядається як засіб. У всіх суспільних і особистих відносинах панує закон ринку... Людина продає не тільки товари, він продає самого себе й відчуває себе товаром».
Сучасну індустріальну культуру другої половини XX в. Е. Фромм уважав суспільством тотального відчуження, що породили ринковий тип соціального характеру, що позбавлений внутрішньої орієнтації. Йому властиві помилкові емоції, ідолізація, перекручене почуття любові й багатий набір невротичних патологій, пов'язаних з безглуздим, органічним (бездуховним) існуванням.
«Здорове» суспільство, гуманістичне орієнтована, а не репресивна культура повинні задовольняти екзистенціальні потреби людини. До них у першу чергу ставиться безкорислива любов (як ідеальна форма спілкування) у якості єдиної розумної відповіді на всі питання людського існування. ............
