Характеристика протиправного впливу як підстави здійснення провадження по забезпеченню безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві

розслідування злочин кримінальне судочинство

Довгий час у вітчизняній юриспруденції вважалося, що не існує злочинів, які не можна було б розкрити: все залежить від професіоналізму співробітників правоохоронних органів. Якщо злочини залишаються нерозкритими, то це відбувається, здебільшого, тому, що в якийсь момент їхнього розслідування була упущена така можливість із боку органів розслідування.

У науковій літературі було чимало спроб дати визначення поняття протиправного впливу. Сам термін “протиправний вплив” замінює більш традиційний термін “протидія розслідуванню”. Проте немає єдності поглядів щодо сутності цієї категорії.

Так, С. Ю. Журавльов вважає, що протидія розслідуванню – це система дій (або бездіяльність), спрямована на досягнення мети приховування злочину шляхом недопущення залучення його слідів у сферу кримінального судочинства і їхнього наступного використання як судових доказів [8, с. 9–10].

Таке визначення є спірним, тому що автор зводить протидію розслідуванню лише до діяльності, спрямованої на недопущення залученню слідів злочинів у сферу кримінального судочинства.

Трохи по-іншому розуміє протидію розслідуванню О. М. Кустов, на думку якого, протидія розслідуванню – це система протиправних дій, детермінованих об’єктивними і суб’єктивними факторами, спрямованих на дезорганізацію роботи з розкриття злочину, недопущення встановлення об’єктивної істини по кримінальній справі та здійснення правосуддя різними особами, зацікавленими в ухиленні від відповідальності винного [3, с. 54–55].

На нашу думку, це визначення також є не точним. По-перше, протидія – це не завжди протиправні дії, багато способів протидії не караються законом. По-друге, протидія не завжди здійснюється тільки зацікавленими особами, пов’язаними зі злочинцем; це можуть бути і зовсім сторонні особи, які не усвідомлюють негативних наслідків своїх дій. По-третє, протидія – це не завжди система дій, вона може проявлятися і в самостійних поведінкових актах, не пов’язаних загальним задумом. По-четверте, протидія не завжди має на меті дезорганізувати всю роботу по справі, нерідко мета має більш локальний характер: наприклад, вивести зі справи одного з підозрюваних (обвинувачуваних), приховати якісь окремі обставини злочину і тим самим полегшити долю злочинця.

Р. С. Бєлкін визначає протидію розслідуванню як навмисну діяльність із метою перешкоджання рішенню завдань розслідування і, в остаточному підсумку, встановленню істини по кримінальній справі [3, с. 129].

О.Ю. Головін зазначає, що протидія розслідуванню – це навмисна діяльність злочинців і пов'язаних з ними осіб, що перешкоджає роботі правоохоронних органів з розкриття і розслідування конкретних злочинів [9, с.158].

Наведені визначення, правильні за своєю сутністю, відображають лише одну сторону такого складного і багатогранного явища, як протидія розслідуванню, тоді як обсяг цього поняття більш широкий.

При визначенні кола осіб, які зазнають протиправного впливу, необхідно враховувати, що зазіхання на них здійснюються з метою: перешкодити початку їхнього сприяння правосуддю; примусити до припинення сприяння; з помсти за надане (закінчене) сприяння. ............