Реферат на тему:

«ХРЕСТОВІ ПОХОДИ»

План

Визначення хрестових походів

Причини хрестових походів і їх учасники

Перший хрестовий похід

Єрусалимське королівство

Духовно-рицарські ордени

Другий і третій хрестові походи

Четвертий похід. Завоювання Візантії

Останні хрестові походи

Значення хрестових походів

Список використаної літератури

Визначення хрестових походів

Під хрестовими походами мають на увазі тривалі військово-колонізаційні експедиції європейських феодалів, що відбувалися з кінця XI і до кінця XIII ст. Зовні ці експедиції носили релігійний характер, оскільки видавалися католицькою церквою за боротьбу «хреста проти півмісяця», християнства — проти ісламу; метою походів офіційно вважалося звільнення Палестини «від невірних» і повернення християнам «труни господня», яка, по віруванню християн, знаходилася в Єрусалимі.

Насправді це були завойовні походи, в яких європейські барони і лицарі без жодних утруднень грабували східні міста, завойовували цілі князівства і королівства, придбавали собі нових платників феодальної ренти. Але в хрестових походах, окрім феодалів, брали участь і інші класи суспільства, зокрема селяни. Ця обставина додавала хрестовим походам вже загальний масовий характер. Сучасникам здавалося, ніби вся Європа прийшла в рух, що відбувалося якесь нове Велике переселення народів. Постараємося розібратися в конкретних причинах хрестоносного руху.

Причини хрестових походів частково полягають в змінах, що відбулися в другій половині XI ст. на Близькому Сході, частково в загальному економічному розвитку і загостренні соціальних суперечностей в самій феодальній Західній Європі.

На Сході в XI ст. створилася ситуація, вельми сприятлива для нападу на нього хрестоносців. Могутній колись Багдадський халіфат остаточно розпався в 1055 р. Інша могутня східна держава — Візантія при Комнінах також переживала важкі часи. З півночі на Візантійську імперію нападали печеніги, що вторгалися на Балканський півострів. Із заходу Візантії загрожували сіцілійські нормани. Але особливо небезпечні для Візантії турки-сельджуки, які захопили велику частину Малої Азії і у свій час мали своєю столицею місто Нікею, по сусідству з Константинополем. В 1071 р. турки завдали візантійцям жорстокої поразки при Манцикерте. Новий імператор Олексій Комнін (правлячий з 1081 р.) хоча і припинив дещо натиск турок, але проте ще не вважав положення імперії стійким. В 80-х і 90-х роках XI ст. він кілька разів звертався до Папи і німецького імператора з проханням про допомогу проти турок. Хоча єдина раніше християнська церква з 1054 р. вже остаточно розділилася на дві ворогуючі частини — східну (православну) і західну (католицьку), Олексій Комнін в політичній меті був готовий навіть піти на возз'єднання церков під верховенством Папи. Таким чином, дві найбільші держави Сходу — Арабський халіфат і Візантійський імперія — не здавалися хрестоносцям серйозною перешкодою. Більш того, одна з них (Візантія) навіть сама запрошувала європейських феодалів втрутитися в справи Сходу. Стосовно турок, то їх неміцний військово-племінний союз вже в 80-х і 90-х роках XI ст. ............