Роль оцінки у суспільному пізнанні: істина й омана
    
    Вступ
    Основною метою вивчення цієї теми є більш доцільне ознайомлення з пізнанням, як творчістю, з проблемами істини, з об"єктивними і суб"єктивними характеристики істини, з абсолютними й відносними характкристиками істини, з шляхами та способами пізнавального освоєння світу, з джерелами пізнання.
    Пізнання-процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в всвідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. він є предметом дослідження такгоь розділу філософії, як теорія пізнання.
    Теорія пізнання (гносеологія)-це розділ філософії , що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можлвості та здібності; передумови , засоби та форми пізнання , а також відношення знання до дійсності , закони його функціонування та умови й критерії його істинності й достовірності.
    Визначемо також , що у теорії пізнання є питання про відношення знання про світ до власне світу , чи спроможна наша свідомість (мислення, відчуття, уявлення) давати адекватне водображення дійсності.
    Тривалий час матеріалістична філософія процес пізнання розгладала ізольовоно від свідомості суспільно-політичної практики людства, виключно, як пасивний споглядальний процес, у якому суб"єктом був окремий абстрактний індивід з вічними і незмінними пізнавальними здібностями, заданими йому природою , а об"єктом -така ж вічна і незмінна в своїх закономірностях природа.
    Для сучасної матеріалістичної філософії процес пізнання носить суспільно-історичний характер , що виявляється, по-перше , у тому, що всі людські пізнавальні здібності й можливості формуються на основі практики і зумовленінею; по-друге, окрема людина навчається мислити і пізнавати разом із засвоєнням форм і способів людської діяльності, набутих людством знан, мови, тобто завдяки зосвоєнню суспільно-історичного досвіду, нагромадженого попереднім поколіннями ; по-третє , сам процес оволодіння цим досвідом передбачає життя в суспільстві, в людському колективі; по-четверте , те , що людина може пізнати і що вона пізнає, теж визначається рівнем суспільно-історичного розвитку людста, всесвітньо-історичним розвитком загальної системи знань, закріплених у предметах матеріальної та духовної культури, в категоріальній будові мислення, в його структурі, в мові.
    Пізнавальна творчість як пізнання можливостей. Пізнання є процесом ідеального освоєння реального світу. Реалізуючись у ході відображення його свідомістю, пізнавальний процес посягає принципово творчим відображенням об'єктивної реальності, оскільки його результатом не є створення ідеальної копії наявного стану речей, "повторення" в ідеальній формі того, що є (а саме так уявлялася суть пізнання в матеріалізмі, та й багато хто з природодослідників саме так уявляюгь зміст пізнання). Пізнання виявляє об'єктивний зміст реальності як діалектичної єдності дійсності (того, що є) і можливості (того, що могло бути в минулому, але не здійснилося, і того, що буде і може бути в майбутньому).
    Таким чином, пізнання відображає не тільки дійсно існуючі (або ті, що дійсно існували чи будуть дійсно існувати) предмети, процеси і явища, але й усі їх можливі модифікації. ............