Критичний реалізм, також як і романтизм, передбачає в своїй основі цілісний світогляд, певне відношення письменників до дійсності. «Класичний реалізм XIX століття представляє літературний напрям, що виник після французької революції і умовах зрілого розвитку європейського буржуазного суспільства, що зробило можливим правдиве критичне зображення сучасного суспільного життя в соціально типових особах і обставинах», – відзначав відомий літературознавець Жірмунський Ст М.

Дійсно, реалізм XIX століття примітний перш за все правдивим зображенням існуючих буд. «Реалізмом іменується правдиве, неприкрашене зображення людей і умов їх життя», – писав Гіркий М. в статті «Про літературу». Представники критичного реалізму, даючи правдиве зображення життя, неминуче перетворювали його на критику буржуазної дійсності. Говорити про буржуазне суспільство правду – означало викривати це суспільство. Якщо художник слова відмовлявся від критики існуючих буд, він переставав бути реалістом. Порівняно з романтизмом критичний реалізм значно розширив сферу мистецтва. Якщо романтики зосереджували увагу на духовних устремліннях людини, то критичні реалісти обирають об'єктом зображення людське життя у всіх її проявах. У їх творчості знаходить віддзеркалення не лише ідеальна, духовна, але і вся конкретна діяльність людей (їх службові, родинні, суспільні справи і тому подібне). У зв'язку з цим кордони літератури широко розсувалися. У неї потужним потоком хлинула проза життя. Життєві побутові мотиви стали обов'язковим супутником реалістичних творів. У оповідних і навіть ліричних жанрах головне місце зайняли звичайні рядові особи, які прийшли на зміну незвичайним романтичним героям, що жили в світі високих духовних і моральних інтересів. Романтичних мрійників і бунтарів витіснила реальна історична людина. Для того, щоб мистецтво відмовилося від риторики, романтичній пишномовності «потрібно було, – відзначав Белінський в.г. – звернути всю увагу на натовп, на масу, змальовувати людей звичайних, а не приємні лише виключення із загального правила, які завжди спокушають поетів на ідеалізування і носять на собі чужий відбиток». У рясному введенні в літературу повсякденного життя – одна з істотних відмінностей романтизму від реалізму. Критичний реаліст показує людину не лише в його ідеальній, але і в конкретно-історичній суті. Через переплетення конкретних людських доль письменник-реаліст розкриває конкретні закономірності життя суспільства. Формування критичного реалізму супроводилося таким, що передивляється багатьох естетичних понять. Зокрема, виникла необхідність реабілітовувати з естетичної точки зору весь той життєвий матеріал, який теоретиками романтизму вважався непридатним для поетичного втілення. Сучасність увійшла до творчості реалістів у всій своїй непривабливій суті – з міськими трущобами, убогими селами, з безправ'ям «маленької людини» і беззаконням влада імущих. Полемізуючи з тими, хто вимагав змальовувати лише прекрасне, Белінський в.г. писав: «Ми вимагає не ідеалу життя, але самому життю, як вона є. Чи погана, чи хороша, але ми не хочемо її прикрашати, бо думаємо, що в поетичній виставі вона все одно прекрасна в тому і іншому випадку, і тому саме, що достеменна, і що де істина, там і поезія». ............